неділя, 28 серпня 2016 р.

       27 серпня могло б виповнитись 75 років видатному українському актору театру і кіно Богдану Ступці. 
       За своє життя він зіграв близько 50 ролей у театрі і 100 у кіно.

Кращі цитати Богдана Ступки:

  • Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, його завжди треба завантажувати роботою так, щоб він мертвим додому приходив.
  • Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори.
  • Ви думаєте, грати – це радість? Це мука.
  • Театр зображує, так сказати, життя. Але там не по-справжньому вмирають, гинуть і так далі. Там грають в це все. Грають в життя. Театр – продовження життя. Ти підносишся трохи над реальністю, але це та ж реальність, тільки в художній формі. Театр – не втеча з життя, просто людина знайшла іншу її форму. Все пов’язано, воно ж не буває окремо: життя – це життя, театр – це театр.
  • Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Може бути, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший.
  • Нехай кажуть, що хочуть, а я живу, як живу і завжди хочу спати.
  • Я міг стати хіміком, звіздарем. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчик, зроблю астронома. Не вийшло.
  • Я людина без слабостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть.
  • Раніше я був у жінок не особливо популярний. А зараз на старості років раптом почав подобатися – і молодим, і середнім, і бабусям. Сьогодні в Києві рано вранці йду по театру, а назустріч мені йде наша працівниця і каже: «Ой, яке ж диво, що перший чоловік, якого я сьогодні зустріла, – це ви». А я чого? Я далі пішов.
  • Сам я нічого не ставлю, не хочу поповнювати когорту бездарних режисерів.
  • Ну, а заробляти гроші потрібно? У мене сім’я велика, нас вісім чоловік. І я як мисливець, здобувач повинен бути в роботі. Крім того, завжди сподіваєшся, що зможеш щось зробити, витягнути слабкий сценарій. Але не все від тебе залежить. Намагаєшся-стараєшся, а виходить не так, як задумував.
  • Втомився, звичайно, мотатися по аеропортам, вокзалам, поїздам, літакам. Вік серйозний підступає, тиск підскакує, все-таки не хлопчик, мені вже 68 років.
  • У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий. Причому відразу, на наступний день.
  • Головне, синку, дотягнути до 70-ти, а потім живи, скільки хочеш.
  • Нас всіх навчили бути з подвійним дном. Пам’ятаєте фразу «Ми говоримо «партія» – маємо на увазі «Ленін», ми говоримо «Ленін» – маємо на увазі «партія» ? І так все життя – одне говоримо, інше на увазі.




                

Немає коментарів:

Дописати коментар