А ви вже приготувалися до новорічних свят? 

Цикл зимових майстер-класів розпочався у нашій бібліотеці і поза її межами.  

Усі секрети майстерності створення оригінальних сніжинок розкривав читачам наш художник Яків Павлович. Виявляється, зображення на сніжинках можуть бути різними. Все залежить від вашої творчої фантазії. А нашим юним умільцям її не забракло.

Учні Хмельницької ЗОШ № 21 сумлінно готуються до різдвяно-новорічних свят. Вони вже опанували техніку орігамі і встигли виготовити різдвяних янголів.

 30 листопада 1951року в селі Рівня Чернівецької області народився  Назарій Яремчук, співак, Народний артист України, світла людина, завдяки якій ми пам'ятаємо про ансамбль "Смерічка", співаємо легендарну "Червону руту" та "Стожари". Певно кожен бодай раз чув "Родину" та "Я піду в далекі гори". З ним облетіли світ українські пісні – “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Я піду в далекі гори”.

До ювілейної дати - 70 років від дня народження та в пам'ять про простого буковинського хлопця, який став гордістю країни, пропагуючи у світі рідну українську пісню, пропонуємо пригадати цікаві факти з його життя.

      ¨            Назарій Яремчук спочатку навчався на географа

Народився Назарій 30 листопада 1951 року у селі Рівня на Вижниччині (Буковина). Був четвертою дитиною у співочій родині. Батько співав у церковному хорі, мати – грала у Вижницькому народному театрі й мала гарний голос.  У 12 років пережив перший тяжкий удар – у нього помер батько. Хлопець навчався у Вижницькій школі-інтернаті, згодом продовжив - у СШ №1, після чого й подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Тому пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом «Смерічки», він зміг вступити до університету.

Коли в 1975 році розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе - він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого.

“Пісня для мене - це все, - говорив Назарій. - Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя”.

               ¨            Назарій був четвертою дитиною у сім'ї. Коли він народився, його батькові виповнилося вже 64 роки

Назарій Яремчук народився в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину (у Назарія був також ще один - рідний по батькові брат - Дмитро). Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (ім'я означає “присвячений Богові”). Він народився, коли батькові вже було 64-роки. Сама родина була музикальною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала на мандоліні й виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.

         ¨            Рідний брат Назарія, старший за нього на 27 років, жив у Канаді, а похований на Буковині

У 1991-1993 роках Назарій Яремчук їздив із концертами за кордон, зокрема в Канаду, США, Бразилію. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав - цю сімейну таємницю протягом десятиліть воліли не розголошувати. У батька Назарія був син від першого шлюбу - Дмитро, юрист за фахом, на 27 років старший за майбутнього співака.

У 40-х роках, коли на Буковині діяли угрупування ОУН, Дмитро пристав до ОУН-мельниківців. Радянську владу він не прийняв і виїхав під чужим прізвищем у Канаду. Згодом, ставши на ноги, допомагав родичам, бо знав, як важко живеться родині. Брати зустрілися через багато років. Знамениту пісню “Лелека з України”Назарій присвятив Дмитру й усім українським емігрантам.

Дмитро заповідав після своєї смерті перевезти його прах на Батьківщину, тож поховано його було у рідному селі на Буковині.

             ¨            Назарій - батько трьох дітей, які продовжили його пісенний шлях

Назарій Яремчук - батько співаків Назарія Яремчука-молодшого, Дмитра Яремчука і Марії Яремчук.

У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено солісткою ВІА “Смерічка”. Як згадувала Олена, “ми зустрілися очима і...все. Це було кохання з першого погляду...”. У 1975 році Назарій та Олена одружилися. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий - Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Другу свою дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Весілля відбулося в 1991 році, вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів.

Через два роки в Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія - Марічкою.

Старші діти відразу полюбили дитину. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, яку вважав своїм талісманом.

       ¨            Під час перших гастролей «Смерічка» давала щодня по три концерти «на живо»

“На початках ядро “Смерічки” складалося з дівчат, які були працівниками Вижницького будинку культури, - згадує співачка Марія Ісак. Згодом Левко Дутківський взяв у “Смерічку”Назарія. Той був простим у спілкуванні, дуже добрим за характером. Ми всі заглядалися на нього, він був виточений, нічого зайвого, вродливий і гарний, наче лялька. Але Назар не звертав уваги на дівчат, був відданий музиці”, - каже Ісак.

Вона впевнена, що успіху “Смерічка” сягнула завдяки саме Дутковському, надзвичайно настирливій, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу.

“Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх “смеречан”. Поступ і тріумф уже тоді були запрограмовані. Пригадую незабутні перші гастролі, по три концерти в день, і все “на живо” (хто тоді знав, що таке фонограма?). Ми не перебирали - чи це сільський клуб, чи районний БК, чи престижний обласний зал. Якщо сказати, що були постійні аншлаги, - це означає нічого не сказати. Люди плакали, бо не вміщали зали всіх бажаючих. Як шкода, що всього цього не зафіксовано на плівку. Яким би це було уроком для нинішнього покоління” А після фільму “Червона рута” (1971 рік) “Смерічка» стала найкращим колективом Союзу, солісти ансамблю - улюбленцями народу”.

 

Загалом перше мистецьке визнання Яремчуку принесли пісні “Червона рута”В. Івасюка, “Горянка” і “Незрівняний світ краси” Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль “Смерічка”та його солісти Яремчук та Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”, а також “Пісня року-71/72”. У 1978 році Яремчукові присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР, його нагороджено орденом Дружби народів. Перший диск-гігант Назарія “Незрівнянний світ краси”- одна з найкращих платівок в українській дискографії того періоду.

1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання.

Ансамбль “Смерічка” представляв державу на міжнародному конкурсі “Братіславська ліра”. Потім було ще чимало перемог на численних конкурсах та фестивалях. У 1987 співак став Народним артистом України. На жаль, Шевченківську премію за концертну діяльність йому було присуджено посмертно.

      ¨            На похороні свого друга Володимира Івасюка Яремчук і Дутковський очолювали траурну процесію

Завдяки знайомству Назарія з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком глядачі почули “Червону руту” та безліч інших пісень молодого автора. Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар'єри, спокою, репутації. Траурна колона починалася з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Дутковським. Це було дуже небезпечним у той час, та Володимир був для них великим другом, і наслідки їх не цікавили.

                                  ¨            Назарій неодноразово співав у Чорнобилі для ліквідаторів

Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Під час Афганської війни він виступав перед солдатами. У 1986 році після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії. Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: “Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи”.

Як пригадувала сестра Назарія Катерина, Віктор Співак з Бориспільщини був Назарковим другом. Багато цікавого довідалась Україна про нього саме від Віктора. “Назарко любив свою Батьківщину, - писав Віктор. - Він якось казав: “А головне - мати надію, що ми будемо щасливими. Мати надію, що нарешті ми - народ, що нарешті ми відродимося, що ми станемо серед усіх у світі народів достойним, повноцінним і повнокровним. Вірю в геній нашого народу. Все-таки ми з гірших кутків історії вибиралися”. Ці слова були сказані ще до проголошення Незалежності України.

               ¨            «Дуже просимо впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо...»

Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців. Зокрема, Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко з Чернівців та інших.

Дарина Яремчук якось розповіла зворушливу історію, яка сталася в 1993 році. Зненацька випав великий сніг, затріщали морози. А в цей час Н. Яремчук, П. Дворський, О. Гавриш і ансамбль “Смерічка”виступали з концертами в карпатських селах Путильського та Верховинського районів. Якось перед концертом до Назарія Яремчука підійшов хлопчик років десяти з листом від свого класу. У ньому писалося: “Слава Ісусу Христу! Вельмишановний Назарію Яремчук, дуже просимо Вас впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо. До нас рідко приїжджають артисти, а Ви - вперше. Ми без грошей, бо весь тиждень живемо у пришкільному інтернаті. Дуже любимо пісню “Батько і мати” у Вашому виконанні. Будемо пам'ятати Вашу доброту. Діти з пришкільного інтернату: Ромко, Женя, Таня, Володя, Сергій, Василь, Марія, Світланка, Марія, Василь, Іван та Олександр”

“Звичайно, всіх цих дітей пропустили на концерт і посадили у першому ряді, - згадувала Дарина. - А за кулісами, у так званій гримерній, плакали всі, особливо Назарій. Напевно, згадав своє босоноге дитинство і школу-інтернат. Він ніколи не нарікав на долю. Ні! Кожен іде своєю стежкою у житті. Але у нього щеміла душа від співчуття до цих маленьких гуцуликів, від болю за цей талановитий і бідний народ, частинкою якого був і він. То був, мабуть, найкращий його концерт”.

                ¨            Назарій, уже безнадійно хворий, продовжував виступати на сцені

Вадим Крищенко пригадує: “.. я зустрів Назарія на Співочому полі в Києві. Це був його останній виступ. Я зайшов за лаштунки сцени. Він готувався до виходу... Та сили, видно, залишали митця. “Вибачте, я трохи приляжу на стільцях”, - раптом сказав він мені й, поставивши в ряд два стільці, ліг на них. Та хіба відпочинеш на цих побитих, стареньких стільцях? Назарій швидко піднявся й, через силу всміхаючись, промовив: “Нічого, коли я співаю, мені легшее”. Я попрямував до глядачів подивитися на його виступ. Назарій співав на диво легко, невимушено. Здавалося, що навіть спалахнули його очі, хода стала якоюсь молодою, впевненою. Але ось помах руки до людей - якийсь кволий, боязкий, наче він прощався з ними назавжди”.

30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Співака поховали на центральному кладовищі міста.

Найвідоміші пісні Яремчука:

"Червона рута" спільно із Володимиром Івасюком:

https://www.youtube.com/watch?v=CjRqs3CMcnc&t=7s

Пісня "Стожари" – Назарій Яремчук:

https://www.youtube.com/watch?v=cFhXqzy59DU&t=3s

"Гай, зелений гай" у виконанні Назарія Яремчука:

https://www.youtube.com/watch?v=-MKseW6tYU4&t=2s

У 2018 році донька Яремчука – Марія, переспівала легендарну пісню свого батька "Усміхнися мені", що свого часу була дуже популярною в Україні.:

https://www.youtube.com/watch?v=j8egByWYD0o

Джерела:

https://showbiz.24tv.ua/biografiya_nazariya_yaremchuka_hto_yakiy_nazariy_yaremchuk_hvoroba_n1172152

https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/1859390-desyat_faktiv_z_gittya_nazariya_yaremchuka_2069293.html

https://www.roduna.org/category/biohrafiya

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lystopad/30/1951-narodyvsya-nazariy-yaremchuk-spivak

 

"Пухнасті друзі!"

Запрошуємо усіх познайомитися із виставкою творчих робіт “Пухнасті друзі” у виконанні майстрині, голови спілки художників Дунаєвеччини – Цимбалюк Оксани Григорівни. Вона є майстринею витинанки, а ще надзвичайно любить малювати.

Виставка “Пухнасті друзі” складається із 28 картин, на яких зображені різноманітні звірята. Пані Оксана не просто так вибрала саме цю тему – вона дуже любить тваринок, тож можна сказати, що саме вони надихнули її на створення цієї виставки робіт. Ідеєю виставки є заклик берегти усіх тваринок, зокрема і наших домашніх улюбленців.

      Виставка діятиме до 15 листопада.

"Чарівні пензлі Пабло Пікассо"

 

Пабло Пікассо – іспанський художник, скульптор, графік, театральний художник, кераміст і дизайнер. Основоположник кубізму.

Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в Малазі, Іспанія. У 1895 він переїхав разом з його родиною в Барселону. Пабло провів рік, навчаючись у школі витончених мистецтв Ла-Лонха і виграв золоту медаль за його велике академічне полотно “Наука і Благодійність”, яке зараз знаходитися в музеї Пабло Пікассо, в Барселоні. Потім, коли йому було 16 років, він навчався в Королівській Академії образотворчих мистецтв Сан-Фернандо. Через кілька місяців Пікассо відкрив свою першу студію в Барселоні.

Пікассо провів чотири роки з 1900-го між Парижем і Барселоною. Він малював картини богемного життя в Парижі, і був дуже вражений роботами Дега і Тулуз-Лотрека. Його “Синя Кімната”, написана в 1901, є найкращим прикладом цього. В даний час вона експонується в колекції Філліпс у Вашингтоні. Різні відтінки синього кольору домінують в його досить меланхолійних картинах з 1901 по 1904, тому цей період в його біографії називають “Блакитним”.

Пікассо остаточно оселився в Парижі, в 1904 році. З цього часу картини Пабло стали щедрішими, блакитний колір змінився на рожевий. Цей “Рожевий Період” тривав близько року і картини, які малював Пікассо в цей період були в основному присвячені темі цирку. “Сімейство комедіантів”, створене в 1905 році, експонується в Національній Галереї у Вашингтоні. Це перша з багатьох картин, де Пікассо використовував фігуру арлекіна, щоб показати своє альтер-его. Пабло почав привертати увагу впливових людей, написав безліч портретів. Портрет Гертруди Стайн, американської письменниці, зараз висить в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.

У 1906 році роботи Пабло Пікассо були під сильним впливом грецької, піренейського і африканського мистецтва, почався його Період Кубізму. Це видно в його полотні “Les Demoiselles dAvignon”, який зараз експонується в Музеї Сучасного Мистецтва в Нью-Йорку. Картина містить перекручені фігури тіл, які ніби складаються з частин, відмінні від природної форми тіла, що типово для Кубізму. Пікассо намалював безліч картин, включаючи “Портрет Даніела-Генрі Кавейлера”, який зараз на виставці в Інституті мистецтв у Чикаго. Кубізм Пікассо прийняв інший образ, коли він почав працювати з колажами з папером і одягом. Його перший колаж “Still Life with Chair Caning” перебуває в Музеї Пікассо, в Парижі. Так само він справив ряд малюнків олівцем, включаючи “Портрет Амбруаза Воллара”, який зараз знаходитися в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.

Пабло Пікасоо також зробив своєрідну революцію в скульптурі, створюючи частини з повсякденних матеріалів. Наприклад, “Гітара” зроблена з картону та паперу, вона зараз експонується в Музеї Пікассо, в Парижі. Інші скульптори почали наслідувати Пабло, цю техніку назвали конструктивізм.

Особисте життя Пікассо дуже сильно впливало на його творчість. Він написав реалістичний портрет своєї першої дружини в ранні роки, 1917. Після того як шлюб розпався, Пікассо став малювати  похмурі, сюрреалістичні образи в середині 1920-х років. Пабло знову закохався на початку 1930-х і його картини знову стали більш яскравими. Але його найважливіша робота, “Герніка”, була більш похмурою, так як вона писалася під впливом громадянської війни в Іспанії. Зараз вона перебуває в Центрі мистецтв Королеви Софії, в Мадриді.

У 80 років Пікассо одружується на Жаклін Рок, яка стала його останньою музою і доглядала за ним аж до самої смерті. Пабло Пікассо помер 8 квітня 1973, прожив 92 роки і створив більш 80000 робіт.

        За експертними оцінками, Пікассо – самий “дорогий” художник у світі.

Завдяки своєму надзвичайному таланту Пікассо зміг стати найбагатшим художником ще за життя. Його полотна оцінювалися в сотні тисяч доларів. При цьому художник вважав за краще жити на “широку ногу”, він мало в чому собі відмовляв. Після своєї смерті він залишив не тільки багатющу спадщину, що складається з картин, а й нерухомість на загальну суму більш ніж 1,5 млрд. доларів.

1. "Герніка" (1937)

2. "Дівчина перед дзеркалом" (1932)

3. "Три танцюриста" (1925)

4. "Арлекін і його подружка" (1901)

5. "Дівчинка на кулі" (1905)

6. "Купальниці" (1918)

Читачам бібліотеки було запропановано переглянути відео "Як видатний Пікассо заснував неповторний стиль живопису - кубізм".

“Коли носиш сонце в собі, то неважливо, що відбувається навколо”.

                                                                                                   Олена Скорупська.

Олена Василівна Скорупська – графік, живописець, книжковий ілюстратор, член Національної спілки художників України з 1987 року, заслужений художник України.

Народилася 22 жовтня 1951 в Москві, згодом переїхала до України. 

Проілюструвала та оформила понад 50 книг подільських письменників, серед яких: Людмила Савчук, Ніна Шмурікова-Гаврилюк, Галина Черниш, Лідія Любчик, Василь Сабадаш та ін. Її "вікна" у казку - оформлення та ілюстрація збірки "Українські народні казки", збірки "Легенди Подільського краю" та окремих казок "Пес і Вовк", "Котигорошко" та ін. - це неоціненний дарунок малечі. Всіх персонажів цього Казкового Царства Олена Скорупська "одягає" в українські строї. 

Художниця активно займається живописом, а її експресивні, мажорні, життєрадісні твори відомі не лише в Україні, а й за кордоном. Їй підвладні всі жанри: портрети, пейзажі, проте найулюбленіший - натюрморт, найчастіше - квіти. 

Найвідоміші роботи: "Хмельницький будується" 1975, "Хати" 1980, "Українська пісня" 1984, серія жіночих портретів, диптих "Народження писанки" 1980, диптих "Боже, Україну збережи" 2013. 

Ілюстрації до книг: "Филимонівські чарівники" З. Журавльової 1985, "Мій Семенко" Г. Черниш 1985, "Українські народні казки" 1986, "Один, два, три…" Л. Савчука 1987 та ін.

З під її талановитих рук вийшло понад 2500 творів, вона учасник понад 200 виставок різного рівня. О. Скорупська майже щорічно представляє свою творчість у різних куточках світу: Хмельницькому 1975 - 2016, Сілістрі 1986, Болгарія, Києві 1986-88, 2001, Гданську 1994-95, Польща, в німецьких містах - Альбштадт 1993, 1995, 1997, Равенсбург 1998, 2001, Ройтлінген 2002, 2005, Хемніц 2007, в російських - Москві 1996-97, 2000 і Тулі 1997, в Нетішині 2002, Модесто 2008, США, Токіо 2009, Японія та ін. 

Роботи художниці демонструвалися на багатьох обласних, міжнародних, всесоюзних та всеукраїнських виставках. 

Картини зберігаються в музеях Хмельницького, Сілістри Болгарія, Тули Росія, Альбштадту Німеччина, а також у приватних колекціях в Україні, Польщі, Росії, Німеччині, Ізраїлі, Італії, США, Люксембурзі, Данії, ПАР.

Колектив Хмельницької обласної бібліотеки щиро вітає з ювілеєм художницю Олену Василівну Скорупську. Бажаємо Вам творчого натхнення, невичерпного оптимізму та щасливого блиску в очах!