вівторок, 16 квітня 2024 р.

"Феномен голосу. Що ви знаєте про свій голос ?"




Голос
 
— це справжній дар, адже без нього значно утруднюється спілкування між людьми. Багато наук вивчають людський голос — біологія, медицина, психологія, лінгвістика, музика. Проте ми звикли сприймати звук голосу як належне, і починаємо думати про нього тільки тоді, коли раптом його втрачаємо.  Проте відповідні знання та навички допоможуть кожному зберегти свій голос протягом всього життя. Щоб  підкреслити безцінне значення голосу та привернути увагу громадськості до проблем, пов’язаним з його здоров’ям, 16 квітня щороку відзначається Всесвітній день голосу.

    У 2002 році португальський ларинголог професор Маріо Андреа, тодішній президент Європейського ларингологічного товариства, запропонував відзначати День голосу в усьому світі. У Сполучених Штатах Американська академія отоларингології та хірургії голови і шиї офіційно приєдналася до святкування в 2002 році, і в цьому ж році захід отримав назву "Всесвітній день голосу" (World Voice Day або WVD). У 2016 році було проведено вже понад 700 заходів, присвячених цьому Дню.

Цікаві факти:

ЩО СОБОЮ ЯВЛЯЄ ГОЛОСОВИЙ МЕХАНІЗМ?

В розмовах та співі задіяний голосовий механізм, який складається з трьох систем:  системи тиску повітря (діафрагми, м’язів грудей, живота, ребер та легень); вібраційної системи (голосових зв’язок і гортані); резонуючої системи (горла, носових ходів та ротової порожнини). Кожна з цих систем має свою роль в продукуванні звуків.

ЧОМУ ЛЮДИНА ЧУЄ СВІЙ ГОЛОС ІНАКШЕ, НІЖ ОТОЧУЮЧІ?

Кожна людина чує власний голос не тільки за допомогою слуху, а й сприймаючи хвильові коливання від черепа й інших резонуючих порожнин, які є в нашому тілі. Оточуючі сприймають чужий голос виключно на слух. Тому для того, щоб почути свій голос так, як чують його інші люди, слід послухати його в аудіозапису, наприклад, з диктофону.

ЯКИЙ НАЙБІЛЬШИЙ ВОКАЛЬНИЙ ДІАПАЗОН МОЖЕ МАТИ ГОЛОС ЛЮДИНИ?

В 2008 році американець Тім Стормс продемонстрував найширший в світі вокальний діапазон — 10 октав. Це досягнення було занесено до Книги рекордів Гіннеса. Для порівняння, відома співачка Мерайя Керрі має діапазон у п’ять октав.

НАСКІЛЬКИ ГУЧНИМ Є ЛЮДСЬКИЙ ГОЛОС В ПОРІВНЯННІ З ІНШИМИ ЗВУКАМИ?

В середньому наш голос звучить з гучністю 60 децибелів, при тихій розмові — 35-40 децибелів, крик має рівень 75 децибелів. В порівнянні: шурхіт осіннього листя — 10 децибелів, звук радіо — 80 децибелів. Найгучніший голос, зареєстрований у  Книзі рекордів Гіннеса, належить британці Джилл Дрейк — її крик у 129 децибелів перевищує гучність відбійного молотка та рок-концерту. 

ЧОМУ БАГАТО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗАЇКАЮТЬСЯ, МОЖУТЬ ВІЛЬНО СПІВАТИ?

Це пояснюється тим, що за мову в людини відповідає ліва півкуля головного мозку, а за спів — права. Тому навіть після перенесеного інсульту деякі люди, які втрачають здатність говорити, можуть співати.


Джерела:

https://life.stopcor.org/ukr/section-svyata/news-vsesvitnij-den-golosu-tsikavi-fakti-pro-vikoristannya-tembriv-golosu-u-zhitti-16-04-2024.html
https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=936
https://tobm.org.ua/16-kvitnya-vsesvitnij-den-golosu/







четвер, 21 березня 2024 р.

Вітання з Днем Ляльковода!


 

21 березня — день улюбленців усіх дітей, умільців створити казкову атмосферу та подарувати неживій ляльці динаміку та характер — Міжнародний день лялькаря.

День ляльковода – це особливе свято, яке збирає разом любителів та професіоналів у світі лялькового мистецтва також дає можливість для лялькових майстрів зустрітися, поділитися досвідом та натхненням, знайти нові ідеї та перспективи у розвитку свого ремесла. Цей день присвячений не лише лялькам як візуальному об'єкту, а й людям, які творять та оживляють ці маленькі істоти.

Щороку 21 серпня ляльководи та шанувальники лялькового театру відзначають своє професійне свято. Цього дня різні міста організовують спеціальні виставки, конкурси, майстер-класи та спектаклі, демонструючи весь спектр творчих можливостей, пов'язаних із ляльками. Це також чудовий привід для шанувальників мистецтва ляльководства поринути у світ чарівництва та поглянути на ляльки та ляльковий театр з іншого боку.

Нехай ваш творчий розум безмежно вишиває мрії та історії на нитках долі лялькового світу. Бажаємо вам безмежної натхненності, таланту та вдалих творчих експериментів у цьому чудовому мистецтві! Нехай кожна ваша лялька стає персонажем унікальної історії, яка зворушує та зачаровує світ.

Щасливого Дня Ляльковода! 🎭🎉


Джерела:

https://bilyi.home.cx.ua/ukraincyam/koli-den-lyalkovoda-istoriya-ta-tradicii.html


неділя, 3 березня 2024 р.

Івасюк Володимир Михайлович

 

                                                                        
                                                                             1949 -1979

Володимир Івасюк вважається основоположником естрадної музики в Україні. Він є автором 107 пісень, 53 інструментальних творів та автором музичних супроводів до спектаклів, мав диплом медика.
Володимир Михайлович народився 4 березня 1949 року в селищі Кіцмань в родині вчителів  Михайла Івасюка і Софії Карякіної. Мати родом із Запорізької області. У родині також була донька Галина.



З 1955 року, коли Володимирові було 5 з половиною років, він почав учитися за класом "скрипка" у місцевій дитячій музичній школі, створеної зусиллями батька.


У 1956—1966 роках навчався в Кіцманській середній школі.


 

1962 року взяв участь у завершальному концерті обласного огляду музичних шкіл Буковини.

1963 закінчив Кіцманську музичну школу. Влітку вступив до Київської музичної десятирічки імені Миколи Лисенка на спеціальність альт. Навчався лише впродовж першої чверті. З другої, через хворобу, повернувся до Кіцмані та навчався у середній та музичній школах за класом фортепіано.

1964 року написав музику до першої пісні "Колискова" на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль "Буковинка".

У червні 1965 року ансамбль "Буковинка" завдяки перемозі в республіканському конкурсі здобув право взяти участь у святковому концерті на честь "25-річчя возз'єднання Буковини в єдиній українській державі. Крім того, музикантів нагороджено поїздкою по Дніпру".

Він прекрасно грав на фортепіано та гітарі, віолончелі та скрипці. Володів альтом. За ці таланти його називали музичним вундеркіндером.

Володимир Івасюк був палким прихильником та представником вільного Західного світу, що в свою чергу притягувало до нього багато люду, але паралельно з тим і викликало постійну зацікавленість ним у КДБ.

Свою першу пісню Володимир Михайлович написав у 1964 році. Вона називалась "Колискова". Вірші написав його батько.

Він створив у школі вокально – інструментальний ансамбль "Буковинка". За активну творчу діяльність та різноманітні перемоги ансамбль був нагороджений поїздкою по Дніпру.

1966 року разом із сім'єю переїхав до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але першого ж дня його відрахували за випадок з пам'ятником Леніна (у квітні того року, за два місяці до закінчення школи, Івасюк з однокласниками випадково скинули бюст Леніна у Кіцмані). Перший секретар Чернівецького міськкому комсомолу Аркадій Казімірський допоміг йому влаштуватися на завод "Легмаш" учнем токаря. Там Володимирові доручили керувати заводським хором, який через півроку став лавреатом обласного конкурсу. Під псевдонімом "Весняний" надіслав на обласний конкурс пісні "Відлітали журавлі" на вірш В. Миколайчука та "Колискова для Оксаночки" на власний вірш. За пісню "Відлітали журавлі" нагороджений першою премією.

1967 року завдяки позитивній характеристиці, яку написали на "Легмаші", поновив навчання в медичному інституті. Там став учасником самодіяльного ансамблю пісні й танцю "Трембіта", у якому грав на скрипці. Завдяки його старанням в інституті створено камерний оркестр. 1972 року перевівся до Львівського медичного інституту.

1968 року в телепрограмі Українського телебачення "Камертон доброго настрою" разом з ансамблем "Карпати" виконав пісню "Я піду в далекі гори".

1970 року склав пісні "Червона рута" й "Водограй", які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі передачі "Камертон доброго настрою". Путівку в життя пісням дав ансамбль "Смерічка» Л. Дутковського (солісти Назарій ЯремчукВасиль Зінкевич, М. Ісак, звукорежисер Василь Стріхович).

У травні 1971 року текст і ноти "Червоної рути" опублікував тижневик "Україна". У серпні того ж року режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм "Червона рута", в якому головні ролі виконали Софія Ротару й Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. Пісня "Червона рута" увійшла до двадцятки переможниць першого всесоюзного фестивалю "Пісня-71". На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю "Смерічка" Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва.






1972 року на Чернівецькому телебаченні відбулася прем'єра пісні "Балада про дві скрипки", яку виконала Софія Ротару. Пісня "Водограй" у виконанні ансамблю "Смерічка" Левка Дутківського (солісти Мирослава Єжеленко та Назарій Яремчук) у Москві перемогла в телевізійному конкурсі "Алло, ми шукаємо таланти!" та на фестивалі "Пісня-72"

1972 року В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й розпочав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.

У листопаді на запрошення Володимира Івасюка у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької його пісні виконав ансамбль "Смерічка" під керівництвом Левка Дутківського.

Початок співпраці з поетом Ростиславом Братунем, яка стала етапною у творчості композитора, припадає на осінь 1972 року. Ще до знайомства Івасюк написав пісню "Коли між нами не було нічого" на однойменний вірш Братуня. Загалом у цій співпраці створено 22 пісні.

1973 року закінчив Львівський медичний інститут, вступив в аспірантуру до професора Т. Митіної.

У серпні 1974 року в складі радянської делегації взяв участь у міжнародному пісенному конкурсі "Сопот-74", де Софія Ротару виконала його пісню "Водограй". Із сестрою Галиною здійснив коротку подорож Польщею.

У вересні 1974 року розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі Анатолія Кос-Анатольського.

У 1974–1975 роках працював над музикою до вистави "Прапороносці" за однойменним романом Олеся Гончара. Режисер вистави — Сергій Данченко. Прем'єра вистави відбулась 19 березня 1975 року. Музику В. Івасюка високо оцінили критики.

У серпні-вересні 1975 року в селі Розтоки на Буковині режисер Віктор Стороженко зняв фільм "Пісня завжди з нами", в якому Софія Ротару виконала 6 пісень В. Івасюка.

У липні 1976 року В. Івасюка відрахували з консерваторії за те, що під час зйомок цього фільму він пропускав заняття. Створив музику до вистави "Мезозойська історія" у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.

1977 року відновив навчання у Львівській консерваторії в класі Лешека Мазепи. Софія Ротару з піснею Івасюка "У долі своя весна" перемогла на фестивалі "Сопот-77". Вийшли платівка-гігант "Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару", яку записано ще 1974 року, а також збірка його пісень "Моя пісня".

У квітні 1978 року взяв участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. Піаністка Л. Десяткіна виконала на конкурсі "Сюїту-варіації" на тему народної пісні "Сухая верба" В. Івасюка.

У жовтні 1978 року взяв участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді. Було виконано "Сюїту-варіації для камерного оркестру" та відбулася прем'єра пісень "Літо пізніх жоржин" на вірші Р. Братуня, "Нам спокій, друже, тільки сниться" на вірші Романа Кудлика (у виконанні соліста Львівської опери Ігоря Кушплера).



У листопаді 1978 року здобув перемогу на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві — дипломи II ступеня за "Сюїту-варіації для камерного оркестру" та "Баладу про Віктора Хара".

У квітні 1979 року був членом журі I Республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Виїхав до Львова в ніч з 23 на 24 квітня.

24 квітня 1979 року за телефонним викликом вийшов з дому і більше не повернувся. 18 травня тіло Володимира Івасюка випадково знайшли в Брюховицькому лісі під Львовом. Точна дата смерті невідома. 22 травня відбувся похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі.

Він був неординарною та обдарованою людиною – окрім музики Володимир талановито малював пейзажі, портрети та автопортрети, шаржі та карикатури.

Має багато нагород, серед яких – дипломант Всесоюзного огляду молодих композиторів, Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського, має Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка та посмертне звання Героя України (яке було присвоєне колишнім президентом Віктором Ющенком).

Прослухати найпопулярніші пісні можна за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=w-yTvjSZALk

https://www.youtube.com/watch?v=71g6NPx0UZ4

https://www.youtube.com/watch?v=uDw4pWrVPss

 Джерела:

https://dovidka.biz.ua/volodimir-ivasyuk-tsikavi-fakti/

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%8E%D0%BA_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://suspilne.media/culture/378380-ivasuk-mi-z-koliski-nacionalisti-akso-materi-spivaut-ukrainski-koliskovi-tomu-nas-perevihovuut-u-konctaborah/




 



понеділок, 26 лютого 2024 р.

Проєкт “Хмельницький художній”

                            Олександр Антонюк 



                                         



Подільського художника Олександра Антонюка часто називають філософом. Коли дивишся на його картини, сповнені гри смислів та метафоричної образності, розумієш, чому так кажуть

Творчістьцікава річ. Іноді ти, як радіо, налаштовуєшся на певну хвилю і транслюєш той потік, який через тебе йде. Наскільки людина багата на знання і відчуття, настільки вона може наповнити змістом певну форму. І чим більше людей відгукнуться на цю форму, наповнять її своїми думками, тим краще, – пояснює Олександр Антонюк. – Мистецтвоце провокація. Художник провокує людей на якість відчуття, думки. Якщо людину зачепило, значить, задум спрацював.

Антонюк Олександр Анатолійович народився 25 вересня 1971 року в місті Камянець-Подільський, але вже в чотирирічному віці переїхав із родиною до Хмельницького. Батькові, Анатолію Корнійовичу, тоді запропонували роботу в обласному центрі.

У дитинстві Сашко мріяв бути археологом чи палеонтологом. Він малював динозаврів, намагався відтворити їх за скелетами на картинках, одягав на них м'язи і шкіру. З археологією не склалося, зате з тих часів залишилося захоплення історією. Зараз Олександр особливо цікавиться історією Стародавнього Риму, читає старовинних авторівФлавія, Геродота, Кріспа, роздуми імператора Марка Аврелія.

Коли події описують люди, які жили у ті часи, розумієш їхнє ставлення до тих чи інших цінностей. Розумієш, що в людській історії немає змін, є такі ж самі перипетії, інтриги”, – каже митець.

Також у дитинстві він серйозно займався фехтуванням на шаблях. Коли прийшов час обирати: спорт чи художня школа, саме батько наполіг на тому, щоб віддати перевагу мистецькій освіті. Хоча тренер теж не хотів відпускати здібного хлопця, казав: Художником нормальним ти не станеш, а тут у тебе хороші перспективи. Однак слова тренера не стали пророчими. Тепер Олександр Антонюквідомий художник, творчість якого знають і за межами Поділля, і за кордоном.

Після невдалої спроби вступити до львівського вузу Олександр пішов в армію. Служба виявилася творчоюхмельничанин переробляв ленінські куточки на кімнати відпочинку, малював для них картини, в тому числі й копії Шишкіна, Левітана та інших пейзажистів. А робити це доводилося аж на кордоні з Афганістаном, на узбецьких і таджицьких прикордонних заставах.

Після армії вступив на факультет образотворчого мистецтва Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де здобув фах викладача образотворчого мистецтва і креслення. У вузі Олександр Антонюк вчився заочно, паралельно працював: викладачем у художній школі, художником у палаці творчості чи на центральному телеграфі. Як оформлювачу, а це були 90-ті роки, йому доводилося переробляти радянську символіку на українську, малювати різні плакати та сценічні декорації. Деякий час працював за кордоном: у Чехії займався рекламою, робив скульптури з каменю, у Німеччинізавойовував мистецький ринок.

Останні роки Олександр займається виключно живописом і радіє, що може собі це дозволити завдяки продажу картин. Щоправда, він погодився на експеримент і зайнявся ще й діяльністю, навчаючи живопису, рисунку та композиції  студентів спеціальностідекоративно-прикладне мистецтвоу Хмельницькому національному університеті. На його думку, користь отримують не лише студенти, а й він сам. Адже, пояснюючи щось іншим, багато чого відкриваєш і для себе.

Сам художник із задоволенням читає Святе Письмо і вважає, що кожна віруюча людина мала б прочитати його хоча би один раз від початку до кінця. До речі, у творчості Антонюк часто звертається до біблійних сюжетів. Однак його святі та ангели не схожі на тих, що ми звикли бачити на іконах. Вони постають перед нами то в образі дівчини у віночку зі стрічками, токозака у вишиванці. Таким чином художник наближає їх до українського глядача.

Ще одна улюблена темаказкові сюжети. Казка, на думку художника, допомагає розказати про складні речі по-простому.

В складних речах людині легко заплутатися, відволіктися від основної думки на якісь деталі. А казка, як притча, – легка. Це образи, зрозумілі багатьом, – каже подолянин.

Однак Олександр Антонюк створює не прямі ілюстрації до книжок, а сюжетні картини за їхніми мотивами. Адже його інтерпретація може відрізнятися від загальноприйнятої, та й в процесі роботи над картиною художник знаходить нові смисли, виходить на інший рівень сприйняття героїв. Наприклад, білий лицар із Аліси в країні чудес Керола у художника стає татом, який проводить доньку через дитинство і відпускає у дорослий світ.

Взагалі, Аліса в країні чудесодна з улюблених казок художника. За її мотивами художник створив чимало картин, які показав у спільному проекті з Євгенією Гапчинською Аліса

Творча довідка:



Антонюк Олександр Анатолійович народився 25 вересня 1971 року в місті Камянець-Подільський. Закінчив Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, факультет образотворчого мистецтва і креслення (1993- 1998). У 1991 році в м.Вінниці відбулася перша персональна виставка Олександра – “В золотому човні”, що мала великий успіх; потім художник бере активну участь в обласних, загальноукраїнських і зарубіжних виставках. Зараз Олександр живе і працює в місті Хмельницькому. Роботи художника знаходяться в приватних зібраннях і різних галереях в країні і за кордоном. Олександр Антонюкчлен Національної спілки художників України з 2000 року. Творча манера художника дуже своєрідна, він маєсвоє обличчя”, відмінне від інших. І такій манері, подобається вона чи ні, безумовно, не можна відмовити в талановитості. У полотнах Олександра явно простежується вплив іконопису і так званого наїву. Персонажі, хоча й зображені не в традиційній, реалістичній манері, але їх пластика і композиційне розташування на полотні, а також чудове колористичне рішення створюють враження цілісне і незабутнє, дозволяючи легкопрочитатиглибокий внутрішній зміст кожної картини. Недарма в Україні Олександра Антонюка називаютьхудожник-філософ”. На картинах видно якісь символи, залишені художником-стрілки, літериАле найбільше вражають очі героїв картин цього художника. На відміну від осіб і фігур вони виписані дуже реалістично, персонаж частодивитьсяпрямо в очі глядачеві, що створює ефектоживання”. Теми творчості Олександра Антонюка різноманітні, але основніце релігійні, історичні і казково-фантастичні сюжети. На картинах на релігійну тематику показано епізоди і персонажі з Старого і Нового Завітів. Вони зображені художником з якоюсь особливою любовю, і в той же часз благоговінням: це не ікони, але від них виходить тепло і світло.

Релігійний живопис Антонюка далекий від церковного мистецтва, - тут немає промовистого покликання на традицію, немає доступної для всіх візуальної мови. Натомість тут присутня інтимна розмова про найдорожче. Майже сповідь, незавершена історія власного шляху і власного пошуку. Саме звідси й назва однієї з виставок: “На дорозі в Еммаус” - згадка про євангельську історію, про учнів, що подорожували разом з воскреслим Христом, однак довго не могли впізнати Його.

Розвиваючи у своїй творчості теми християнства та юдаїзму, Олександр Антонюк не покликається на ту чи іншу традицію сакрального мистецтва, але намагається витворити власну візуальну мову, котроюперекладаєі коментує сакральні тексти. Ці полотна доволі далекі відвізантизму”, “неоґотикичи народної ікони.

Автор звертається до історичних глибин людської культури, і в той же час, його творчі прагнення спрямовані в майбутнє. Як і сучасні анахромісти, художник черпає натхнення в образах минулого, інтерпретуючи їх на сучасний лад в авторській впізнаваній манері. Дійсність в роботах Олександра Антонюка протікає в особливому просторово-часовому вимірі, де паралельно співіснують різні світи та персонажі.

Художник продовжує працювати в площині загальнолюдських цінностей, суті людської природи: роздуми про добро та зло, духовне та гріховне проходять центральною тематикою його робіт.

Існує думка, що минуле можна побачити, але не можна до нього доторкнутись. Втім спіраль життя продовжує невпинно рухатись, і хто зна, можливо саме в цей раз кожному з нас вдасться, торкнувшись минулого, осягнути нові сенси, вполювати нові враження

Живописна манера Олександра Антонюка виразно індивідуальнані навчання на факультеті образотворчого мистецтва Прикарпатського університету ім. Стефаника, ані досвід життя у Берліні (де відбулось декілька персональних виставок художника) не вплинули ґрунтовно на творчу мову Антонюкайого живописце свідчення особистісного пошуку, в котрому художник залишається сам на сам з дуже непростими темами.


Живопис Антонюкаце безпосередній досвід читача сакральних текстів, котрий саме з текстів черпає натхнення до витворення власних візуальних образів. Можливо, саме тому в його полотнах так часто трапляються шрифтові композиціїсторінки священних книг світяться крізь зображення. Самотужки вивчаючи іврит, художник переносить цей досвід також у живопис. Така творчість, представивши знані, усталені образи у зовсім іншому світлі, виводить людину з узвичаєного стереотипу думання, дозволяє побачити давно відомі істини у зовсім новому світлі.


Галерея:

 Чудо В Канні Галилейській

Бандурист

Компанія

Вхід В Єрусалим

Тетраморф

Заробіток


Аліса в країні чудес

Чудесний улов



Ангел

Біля криниці

                                                            Цар Давид

Моя королева і я

Вихід із розореного будинку