21 березня — день улюбленців усіх дітей, умільців створити казкову атмосферу та подарувати неживій ляльці динаміку та характер — Міжнародний день лялькаря.
День ляльковода – це особливе свято, яке збирає разом любителів та професіоналів у світі лялькового мистецтва також дає можливість для лялькових майстрів зустрітися, поділитися досвідом та натхненням, знайти нові ідеї та перспективи у розвитку свого ремесла. Цей день присвячений не лише лялькам як візуальному об'єкту, а й людям, які творять та оживляють ці маленькі істоти.
Щороку 21 серпня ляльководи та шанувальники лялькового театру відзначають своє професійне свято. Цього дня різні міста організовують спеціальні виставки, конкурси, майстер-класи та спектаклі, демонструючи весь спектр творчих можливостей, пов'язаних із ляльками.Це також чудовий привід для шанувальників мистецтва ляльководства поринути у світ чарівництва та поглянути на ляльки та ляльковий театр з іншого боку.
Нехай ваш творчий розум безмежно вишиває мрії та історії на нитках долі лялькового світу. Бажаємо вам безмежної натхненності, таланту та вдалих творчих експериментів у цьому чудовому мистецтві! Нехай кожна ваша лялька стає персонажем унікальної історії, яка зворушує та зачаровує світ.
Володимир Івасюк вважається основоположником естрадної музики в Україні. Він є автором 107 пісень, 53 інструментальних творів та автором музичних супроводів до спектаклів, мав диплом медика.
Володимир Михайлович народився 4 березня 1949 року в селищі Кіцмань в родині вчителів Михайла Івасюкаі Софії Карякіної. Мати родом із Запорізької області. У родині також була донька Галина.
З 1955 року, коли Володимирові було 5 з половиною років, він почав учитися за класом "скрипка" у місцевій дитячій музичній школі, створеної зусиллями батька.
У 1956—1966 роках навчався в Кіцманській середній школі.
1962 року взяв участь у завершальному концерті обласного огляду музичних шкіл Буковини.
1963 закінчив Кіцманську музичну школу. Влітку вступив до Київської музичної десятирічки імені Миколи Лисенкана спеціальність альт. Навчався лише впродовж першої чверті. З другої, через хворобу, повернувся до Кіцмані та навчався у середній та музичній школах за класом фортепіано.
1964 року написав музику до першої пісні "Колискова" на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль "Буковинка".
У червні 1965 року ансамбль "Буковинка" завдяки перемозі в республіканському конкурсі здобув право взяти участь у святковому концерті на честь "25-річчя возз'єднання Буковини в єдиній українській державі. Крім того, музикантів нагороджено поїздкою по Дніпру".
Він прекрасно грав на фортепіано та гітарі, віолончелі та скрипці. Володів альтом. За ці таланти його називали музичним вундеркіндером.
Володимир Івасюк був палким прихильником та представником вільного Західного світу, що в свою чергу притягувало до нього багато люду, але паралельно з тим і викликало постійну зацікавленість ним у КДБ.
Свою першу пісню Володимир Михайлович написав у 1964 році. Вона називалась "Колискова". Вірші написав його батько.
Він створив у школі вокально – інструментальний ансамбль "Буковинка". За активну творчу діяльність та різноманітні перемоги ансамбль був нагороджений поїздкою по Дніпру.
1966 року разом із сім'єю переїхав до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але першого ж дня його відрахували за випадок з пам'ятником Леніна (у квітні того року, за два місяці до закінчення школи, Івасюк з однокласниками випадково скинули бюст Леніна у Кіцмані). Перший секретар Чернівецького міськкому комсомолу Аркадій Казімірський допоміг йому влаштуватися на завод "Легмаш" учнем токаря. Там Володимирові доручили керувати заводським хором, який через півроку став лавреатом обласного конкурсу. Під псевдонімом "Весняний" надіслав на обласний конкурс пісні "Відлітали журавлі" на вірш В. Миколайчука та "Колискова для Оксаночки" на власний вірш. За пісню "Відлітали журавлі" нагороджений першою премією.
1967 року завдяки позитивній характеристиці, яку написали на "Легмаші", поновив навчання в медичному інституті. Там став учасником самодіяльного ансамблю пісні й танцю "Трембіта", у якому грав на скрипці. Завдяки його старанням в інституті створено камерний оркестр. 1972 року перевівся до Львівського медичного інституту.
1968 року в телепрограмі Українського телебачення "Камертон доброго настрою" разом з ансамблем "Карпати" виконав пісню "Я піду в далекі гори".
У травні 1971 року текст і ноти "Червоної рути" опублікував тижневик "Україна". У серпні того ж року режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм "Червона рута", в якому головні ролі виконали Софія Ротару й Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. Пісня "Червона рута" увійшла до двадцятки переможниць першого всесоюзного фестивалю "Пісня-71". На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю "Смерічка" Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва.
1972 року на Чернівецькому телебаченні відбулася прем'єра пісні "Балада про дві скрипки", яку виконала Софія Ротару. Пісня "Водограй" у виконанні ансамблю "Смерічка" Левка Дутківського (солісти Мирослава Єжеленко та Назарій Яремчук) у Москві перемогла в телевізійному конкурсі "Алло, ми шукаємо таланти!" та на фестивалі "Пісня-72"
1972 року В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й розпочав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.
Початок співпраці з поетом Ростиславом Братунем, яка стала етапною у творчості композитора, припадає на осінь 1972 року. Ще до знайомства Івасюк написав пісню "Коли між нами не було нічого" на однойменний вірш Братуня. Загалом у цій співпраці створено 22 пісні.
1973 року закінчив Львівський медичний інститут, вступив в аспірантуру до професора Т. Митіної.
У серпні 1974 року в складі радянської делегації взяв участь у міжнародному пісенному конкурсі "Сопот-74", де Софія Ротару виконала його пісню "Водограй". Із сестрою Галиною здійснив коротку подорож Польщею.
У 1974–1975 роках працював над музикою до вистави "Прапороносці" за однойменним романомОлеся Гончара. Режисер вистави — Сергій Данченко. Прем'єра вистави відбулась 19 березня 1975 року. Музику В. Івасюка високо оцінили критики.
У липні 1976 року В. Івасюка відрахували з консерваторії за те, що під час зйомок цього фільму він пропускав заняття. Створив музику до вистави "Мезозойська історія" у Дрогобицькомуобласному муздрамтеатрі.
1977 року відновив навчання у Львівській консерваторії в класі Лешека Мазепи. Софія Ротару з піснею Івасюка "У долі своя весна" перемогла на фестивалі "Сопот-77". Вийшли платівка-гігант "Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару", яку записано ще 1974 року, а також збірка його пісень "Моя пісня".
У квітні 1978 року взяв участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. Піаністка Л. Десяткіна виконала на конкурсі "Сюїту-варіації" на тему народної пісні "Сухая верба" В. Івасюка.
У жовтні 1978 року взяв участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді. Було виконано "Сюїту-варіації для камерного оркестру" та відбулася прем'єра пісень "Літо пізніх жоржин" на вірші Р. Братуня, "Нам спокій, друже, тільки сниться" на вірші Романа Кудлика (у виконанні соліста Львівської опери Ігоря Кушплера).
У листопаді 1978 року здобув перемогу на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві — дипломи II ступеня за "Сюїту-варіації для камерного оркестру" та "Баладу про Віктора Хара".
У квітні 1979 року був членом журі I Республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Виїхав до Львова в ніч з 23 на 24 квітня.
24 квітня1979 року за телефонним викликом вийшов з дому і більше не повернувся. 18 травня тіло Володимира Івасюка випадково знайшли в Брюховицькому лісі під Львовом. Точна дата смерті невідома. 22 травня відбувся похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі.
Він був неординарною та обдарованою людиною – окрім музики Володимир талановито малював пейзажі, портрети та автопортрети, шаржі та карикатури.
Має багато нагород, серед яких – дипломант Всесоюзного огляду молодих композиторів, Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського, має Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка та посмертне звання Героя України (яке було присвоєне колишнім президентом Віктором Ющенком).
Прослухати найпопулярніші пісні можна за посиланням:
