Олександр Антонюк
Подільського художника Олександра Антонюка часто називають філософом. Коли дивишся на його картини, сповнені гри смислів та метафоричної образності, розумієш, чому так кажуть.
“Творчість – цікава річ. Іноді ти, як радіо, налаштовуєшся на певну хвилю і транслюєш той потік, який через тебе йде. Наскільки людина багата на знання і відчуття, настільки вона може наповнити змістом певну форму. І чим більше людей відгукнуться на цю форму, наповнять її своїми думками, тим краще, – пояснює Олександр Антонюк. – Мистецтво – це провокація. Художник провокує людей на якість відчуття, думки. Якщо людину зачепило, значить, задум спрацював”.
Антонюк Олександр Анатолійович народився 25 вересня 1971 року в місті Кам’янець-Подільський, але вже в чотирирічному віці переїхав із родиною до Хмельницького. Батькові, Анатолію Корнійовичу, тоді запропонували роботу в обласному центрі.
У дитинстві Сашко мріяв бути археологом чи палеонтологом. Він малював динозаврів, намагався відтворити їх за скелетами на картинках, “одягав” на них м'язи і шкіру. З археологією не склалося, зате з тих часів залишилося захоплення історією. Зараз Олександр особливо цікавиться історією Стародавнього Риму, читає старовинних авторів – Флавія, Геродота, Кріспа, роздуми імператора Марка Аврелія.
“Коли події описують люди, які жили у ті часи, розумієш їхнє ставлення до тих чи інших цінностей. Розумієш, що в людській історії немає змін, є такі ж самі перипетії, інтриги”, – каже митець.
Також у дитинстві він серйозно займався фехтуванням на шаблях. Коли прийшов час обирати: спорт чи художня школа, саме батько наполіг на тому, щоб віддати перевагу мистецькій освіті. Хоча тренер теж не хотів відпускати здібного хлопця, казав: “Художником нормальним ти не станеш, а тут у тебе хороші перспективи”. Однак слова тренера не стали пророчими. Тепер Олександр Антонюк – відомий художник, творчість якого знають і за межами Поділля, і за кордоном.
Після невдалої спроби вступити до львівського вузу Олександр пішов в армію. Служба виявилася творчою – хмельничанин переробляв ленінські куточки на кімнати відпочинку, малював для них картини, в тому числі й копії Шишкіна, Левітана та інших пейзажистів. А робити це доводилося аж на кордоні з Афганістаном, на узбецьких і таджицьких прикордонних заставах.
Після армії вступив на факультет образотворчого мистецтва Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де здобув фах викладача образотворчого мистецтва і креслення. У вузі Олександр Антонюк вчився заочно, паралельно працював: викладачем у художній школі, художником у палаці творчості чи на центральному телеграфі. Як оформлювачу, а це були 90-ті роки, йому доводилося переробляти радянську символіку на українську, малювати різні плакати та сценічні декорації. Деякий час працював за кордоном: у Чехії займався рекламою, робив скульптури з каменю, у Німеччині – завойовував мистецький ринок.
Останні роки Олександр займається виключно живописом і радіє, що може собі це дозволити завдяки продажу картин. Щоправда, він погодився на експеримент і зайнявся ще й діяльністю, навчаючи живопису, рисунку та композиції студентів спеціальності “декоративно-прикладне мистецтво” у Хмельницькому національному університеті. На його думку, користь отримують не лише студенти, а й він сам. Адже, пояснюючи щось іншим, багато чого відкриваєш і для себе.
Сам художник із задоволенням читає Святе Письмо і вважає, що кожна віруюча людина мала б прочитати його хоча би один раз від початку до кінця. До речі, у творчості Антонюк часто звертається до біблійних сюжетів. Однак його святі та ангели не схожі на тих, що ми звикли бачити на іконах. Вони постають перед нами то в образі дівчини у віночку зі стрічками, то – козака у вишиванці. Таким чином художник наближає їх до українського глядача.
Ще одна улюблена тема – казкові сюжети. Казка, на думку художника, допомагає розказати про складні речі по-простому.
“В складних речах людині легко заплутатися, відволіктися від основної думки на якісь деталі. А казка, як притча, – легка. Це образи, зрозумілі багатьом”, – каже подолянин.
Однак Олександр Антонюк створює не прямі ілюстрації до книжок, а сюжетні картини за їхніми мотивами. Адже його інтерпретація може відрізнятися від загальноприйнятої, та й в процесі роботи над картиною художник знаходить нові смисли, виходить на інший рівень сприйняття героїв. Наприклад, білий лицар із “Аліси в країні чудес” Керола у художника стає татом, який проводить доньку через дитинство і відпускає у дорослий світ.
Взагалі, “Аліса в країні чудес” – одна з улюблених казок художника. За її мотивами художник створив чимало картин, які показав у спільному проекті з Євгенією Гапчинською “Аліса”
Творча довідка:
Антонюк Олександр Анатолійович народився 25 вересня 1971 року в місті Кам’янець-Подільський. Закінчив Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, факультет образотворчого мистецтва і креслення (1993- 1998). У 1991 році в м.Вінниці відбулася перша персональна виставка Олександра – “В золотому човні”, що мала великий успіх; потім художник бере активну участь в обласних, загальноукраїнських і зарубіжних виставках. Зараз Олександр живе і працює в місті Хмельницькому. Роботи художника знаходяться в приватних зібраннях і різних галереях в країні і за кордоном. Олександр Антонюк – член Національної спілки художників України з 2000 року. Творча манера художника дуже своєрідна, він має “своє обличчя”, відмінне від інших. І такій манері, подобається вона чи ні, безумовно, не можна відмовити в талановитості. У полотнах Олександра явно простежується вплив іконопису і так званого наїву. Персонажі, хоча й зображені не в традиційній, реалістичній манері, але їх пластика і композиційне розташування на полотні, а також чудове колористичне рішення створюють враження цілісне і незабутнє, дозволяючи легко “прочитати” глибокий внутрішній зміст кожної картини. Недарма в Україні Олександра Антонюка називають “художник-філософ”. На картинах видно якісь символи, залишені художником-стрілки, літери … Але найбільше вражають очі героїв картин цього художника. На відміну від осіб і фігур вони виписані дуже реалістично, персонаж часто “дивиться” прямо в очі глядачеві, що створює ефект “оживання”. Теми творчості Олександра Антонюка різноманітні, але основні – це релігійні, історичні і казково-фантастичні сюжети. На картинах на релігійну тематику показано епізоди і персонажі з Старого і Нового Завітів. Вони зображені художником з якоюсь особливою любов’ю, і в той же час – з благоговінням: це не ікони, але від них виходить тепло і світло.
Релігійний живопис Антонюка далекий від церковного мистецтва, - тут немає промовистого покликання на традицію, немає доступної для всіх візуальної мови. Натомість тут присутня інтимна розмова про найдорожче. Майже сповідь, незавершена історія власного шляху і власного пошуку. Саме звідси й назва однієї з виставок: “На дорозі в Еммаус” - згадка про євангельську історію, про учнів, що подорожували разом з воскреслим Христом, однак довго не могли впізнати Його.
Розвиваючи у своїй творчості теми християнства та юдаїзму, Олександр Антонюк не покликається на ту чи іншу традицію сакрального мистецтва,
але намагається витворити власну візуальну мову, котрою “перекладає” і коментує сакральні тексти. Ці полотна доволі далекі від “візантизму”, “неоґотики”
чи народної ікони.
Автор звертається до історичних глибин людської культури,
і в той же час, його творчі прагнення спрямовані в майбутнє. Як і сучасні анахромісти, художник черпає натхнення в образах минулого, інтерпретуючи їх на сучасний лад в авторській впізнаваній манері.
Дійсність в роботах Олександра Антонюка протікає в особливому просторово-часовому вимірі, де паралельно співіснують різні світи та персонажі.
Художник продовжує працювати в площині загальнолюдських цінностей, суті людської природи:
роздуми про добро та зло, духовне та гріховне проходять центральною тематикою його робіт.
Існує думка,
що минуле можна побачити,
але не можна до нього доторкнутись.
Втім спіраль життя продовжує невпинно рухатись,
і хто зна, можливо саме в цей раз кожному з нас вдасться,
торкнувшись минулого,
осягнути нові сенси, вполювати нові враження…
Живописна манера Олександра Антонюка виразно індивідуальна – ні навчання на факультеті образотворчого мистецтва Прикарпатського університету ім. Стефаника, ані досвід життя у Берліні (де відбулось декілька персональних виставок художника) не вплинули ґрунтовно на творчу мову Антонюка – його живопис - це свідчення особистісного пошуку, в котрому художник залишається сам на сам з дуже непростими темами.
Живопис Антонюка
- це безпосередній досвід читача сакральних текстів, котрий саме з текстів черпає натхнення до витворення власних візуальних образів.
Можливо, саме тому в його полотнах так часто трапляються шрифтові композиції – сторінки священних книг світяться крізь зображення. Самотужки вивчаючи іврит,
художник переносить цей досвід також у живопис. Така творчість, представивши знані, усталені образи у зовсім іншому світлі, виводить людину з узвичаєного стереотипу думання, дозволяє побачити давно відомі істини у зовсім новому світлі.
Цар Давид
