“ВЕНЕСУЕЛЬСЬКЕ СОНЦЕ УКРАЇНСЬКОГО ГЕНІЯ ВАСИЛЯ
КРИЧЕВСЬКОГО” (до 150-річчя від Дня народження українського маляра, архітектора, графіка)
Василь
Кричевський – один із найвидатніших українських художників-модерністів,
архітектор, творець національного модерного стилю в архітектурі, засновник
національної кінохудожньої школи. Народився на Сумщині у 1873 році.
Кричевський вирішив довести іншим, що Україна так само “не є щось видумане”, і розвинув свій талант митця, науковця, колекціонера. Про нього можна сказати словами Джеффрі Чосера: “Він мав за втіху вчитися й навчати” (переклад М. Стріхи). Прикметно, що в цей період художник захопився саме англійським мистецтвом, а також філософією мистецтва Джона Рьоскіна (Раскіна) – можливо, і тому стиль Кричевського такий оригінальний і виявляє тяжіння до модерну. Показати мистецтво як науку – але показати легко, – ось що можна назвати гаслом життя Василя Кричевського. Наполеглива праця і різнобічний підхід зробили справжнє диво: коли Кричевський хотів у Петербурзі вступати до Академії Мистецтв, то як випробування йому доручили зробити копію з паризької роботи. Копія виявилася такою точною, що професори відрадили митцю вступати до Академії, бо він уже справжній фахівець. Тому хай працює як раніше, але частіше виставляється. Далі були виставки – і в Україні, і в Парижі, Берліні, Празі…
Малярська творчість Василя Кричевського займає особливе місце. Він був видатним малярем-пейзажистом, співцем світла й повітря. Почавши малювати ще в 1890-х роках під впливом французького імпресіонізму, він скоро виробив свою власну малярську мову і створив величезний доробок — коло 3 000 великих та менших образів, переважно — краєвидів України та морського узбережжя Криму. На жаль багато з цього загинуло в подіях революції та Другої Світової війни. В своїх картинах, що дорівнюються найкращим працям західно-європейських майстрів, Василь Кричевський чарує прозорістю фарб, світлом і умінням передати локальний характер краєвиду.
Краєвид Полтавщини, 1921
Сакля, 1929
В. Г. Кричевський виставляє свої
твори на виставках починаючи з 1897-о року; вони завжди були лакомим об’єктом
збирання і прикрашали собою і картинні галерії та музеї міст — Києва, Львова,
Одеси, Полтави, Харкова тощо, — і приватні збірки цінителів мистецтва,
починаючи від письменників Михайла Коцюбинського й Панаса Мирного, або
професора Михайла Грушевського та Митрополита Андрія Шептицького на початку
століття — і кінчаючи меценатами Митрополитом Мстиславом Скрипником і
Кардиналами Йосифом Сліпим та Євгенієм Тіссераном в наші часи. Багато його
малярських творів розпорошено по країнах Західньої Європи та Північної й
Південної Америки.
Найвідомішими його роботами стали «Гребля
Квітки-Основ’яненка» (1899), «На Дніпрі» (1900), «Крим» (1901), «Ярмарок»
(1913), «Кам’яна баба» (1925), «Пейзаж» (1934) та інші твори.
Українське село, 1943
Натюрморт з лялькою, 1949
Сан-Франциско, 1952
Михайлівський собор у Києві, 1952
В Україні його картини зберігаються в музеях у Києві, Львові, Сумах, Полтаві, Каневі, у приватних колекціях.
Частина
робіт художника перебуває за кордоном, найбільша — в Українському музеї
Нью-Йорка. У 2003 онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно
300 робіт Кричевського від його доньки Галини Кричевської-Лінде, що мешкає у
Венесуелі, до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям.
Зокрема, до сорока творів містяться в колекції Харківського художнього музею.
Унікальна колекція картин художника зберігається в Музеї української діаспори в
Києві. Творчість художника представлена в зібранні (колекції) образотворчого
мистецтва Градобанку.
Крім малярства, у якому Василь Кричевський був типовим представником
ліричного українського імпресіонізму, графіки, де він пов’язував сучасність із
здобутками книжкових прикрас XVII–XVIII століть, виконавши в цьому дусі, між іншими цінними працями, проект
прийнятого Центральною Радою українського державного
герба, його вважають творцем нового українського стилю в архітектурі.
Основні роботи: Полтавське земство (1903-1908),
Народний будинок у м. Лохвиці на Полтавщині,
будинок
Грушевських та школа ім. С.Г. Грушевського у Києві, ряд міських та приміських житлових будов, проект
відновлення будинку Т.Г.Шевченка у Києві, конкурсний проект павільйону УРСР на
виставці в Москві (1923), проект і макет сільського клубу-читальні на
всесвітній виставці в Парижі (1925), інтер'єри будинку історичної секції ВУАН,
перша черга "РОЛІТу" - будинок письменників у Києві (1928, в формах
експресивного конструктивізму), меморіальний музей Т.Г.Шевченка в
Каневі (1932-1939, в
неокласичних формах з орнаментальними фрагментами українського стилю).
Василь Кричевський, уже
визнаний архітектор і живописець, поринає у нову пристрасть – книжкову графіку.
На замовлення історика Михайла Грушевського він береться за візуальне оформлення
«Ілюстрованої історії України», популярного видання для всіх. Перед авторами інноваційне
на той час завдання – ілюструвати книжку фотографіями або рисунками автентичних
артефактів, а не фантазійними малюнками, як тоді практикувалося. З цієї нагоди у
серпні 1911 року Василь Кричевський вирушив до Кракова досліджувати архіви Ягеллонської
бібліотеки, яка й донині зберігає унікальні фонди з історії України. На той час
бібліотека знаходилася у готичній будівлі Collegium Maius, яка з XV ст. стоїть у
середмісті Кракова. До книжки Грушевського художник зробив понад 30 рисунків та
обкладинку.
У книжковій графіці Василь
Кричевський обрав лінію співавторства – його оформлення мало відповідати духу твору,
а авторові він, як правило, надавав до кількадесят варіантів можливої обкладинки.
«Обдумана асиметризація з контрастами, з поступовим розгортанням та архітектурною
витриманістю дає такий самий ефект, як розгортання та наростання дії в творі драматичному
чи музичному», - пояснював графік. За десятиліття праці у графіці Кричевський розробив
власний упізнаваний стиль: лаконічний, геометричний (тому йому добре вдавалися конструктивістські
малюнки), часто з елементами народної символіки й української книжкової графіки
XVII-XVIII ст. Суто кричевським елементом стало зображення виноградного грона у
вигляді трикутника, у якому в шаховому порядку розташовані менші трикутники. Такі
виноградні лози прикрашають пам’ятну плиту на могилі митця, виконану у формі витягнутого
шестикутника, іншої невід’ємної ознаки стилю Кричевського.
1943 року художник із
сім'єю виїхав на захід. Працював у Львові під покровительством Андрея Шептицького.
Через Братиславу, Бжецлав, Аугсбург дістався Парижа. Згодом перебрався до Венесуели.
Дорогою втратив майже всі свої роботи. У південній Америці малював батьківський
дім у Ворожбі на Сумщині, садибу діда в Лебедині, Богдана Хмельницького на Софійській
площі в Києві, селянські будинки України.
Василь Кричевський прибув
у Каракас разом зі своєю дружиною Євгенією 1 квітня 1948 року. Туди їх викликала
дочка Галина, яка переїхала до Венесуели раніше разом зі своєю сім’єю. Великій родині
емігрантів велося нелегко – було сутужно з грошима, доймали побутові незручності,
місцеві хвороби і скорпіони. Але тут, як і будь-де, Василь Кричевський абстрагувався
від дійсності творчою роботою. Йому вже виповнилося 75, проте жага працювати не
зникла. По дорозі до Каракаса він малює етюди Ґібралтару, Ґваделупи і Мартініки.
На місці – навколишні пейзажі та натюрморти.
На початку своєї художньої
кар’єри Кричевський малював акварелі, а потім вже перейшов на олійний живопис. Його
улюблений жанр – пейзаж: краєвиди природи, урбаністичні пейзажі, архітектура. М’які
імпресіоністичні роботи відповідають характеру художника з його здатністю уважно
спостерігати, запам’ятовувати і точно відтворювати деталі, передавати настрій у
грі світлотіней. Він ще встиг показати свої роботи на кількох виставках. Але захворівши
навесні 1952 року, практично припиняє мистецькі вправи – 15 листопада Григорій Кричевський
відбув в останню путь.
ПОСИЛАННЯ
1.
https://uaview.ui.org.ua/ua/artist/Krychevskyi-Vasyl
2.
https://esu.com.ua/search_articles.php?id=1645
4.
https://gazeta.ua/articles/history/_vasil-krichevskij-malyuvav-ukrayinski-hati-u-venesueli/814341
5.
https://uartlib.org/vasil-krichevskiy-mayster-epohi-vidrodzhennya/
6.
https://nashavira.com.ua/istoriia/narodnyj-dim-v-lohvytsi-znyshhena-pam-yatka-ale-ne-pam-yat/