Навчіться робити орігамі закладки в стилі Гаррі Поттера разом з нами! Сьогодні ми виготовляли такі прості оригінальні закладки з паперу своїми руками.
Закладки у вигляді сови, змійки, чаклуна стануть прикрасою для вашої книги і допоможуть не витрачати дорогоцінний час на пошук потрібної сторінки.Блог відділу мистецтв Хмельницької обласної бібліотеки для дітей імені Т. Г. Шевченка
вівторок, 30 липня 2024 р.
пʼятниця, 12 липня 2024 р.
Амедео Модільяні (140 років від дня народження).
Відомий художник Амедео Модільяні народився в Ліворно (Королівство Італія) в багатодітній родині євреїв-сефардів. Амедео, справжнє ім’я якого Ієдідія, був наймолодшою дитиною. Красивий і хворобливий хлопчик був улюбленцем матері та старшої сестри. Дитинство і юність він провів в Італії, де оточення і численні пам'ятники сприяли його вивченню античного мистецтва і мистецтва епохи Відродження, що стали його сферою інтересів.
У 11 років Модільяні переніс плеврит, а потім тиф. Під час гарячки він марив шедеврами італійських майстрів. Тоді його мати, Євгенія Гарсен, дозволила йому залишити школу і почати уроки малювання та живопису в Академії мистецтв, а пізніше – у приватній студії Гульєльмо Мікеле в Ліворно. У 17 років він писав: «Напади щонайнапруженішої енергії охоплюють мене цілком, але потім проходять. Щось плодоносне зароджується в мені і вимагає від мене зусиль». Потім він поїхав до Венеції, де на бієнале 1903 і 1905 років познайомився з роботами французьких імпресіоністів, скульптурами Родена та прикладами символізму.
Модільяні переїхав до Парижа в 1906 році у віці двадцяти двох років. Перші роки він працював майже цілодобово, малюючи до 150 ескізів на день. «Париж мене надихає, – писав Модільяні, – в Парижі я нещасливий, але працювати можу тільки тут». Незважаючи на регулярні грошові перекази від матері, він відчував великі фінансові труднощі, що ускладнювало його життя в Парижі.
У 1910 році Амедео Модільяні представився Анні Ахматовій як «художник і єврей». Їхня зустріч надихнула Модільяні на створення кількох портретів поетеси, хоча більшість з них втратилися під час відправки до Росії.
Ахматова згадувала цю зустріч як «укус дзвінкої оси», а згодом писала про нього в есе. Вони разом читали вірші, гуляли Парижем і відвідували Лувр. У творчості Модільяні були помітні впливи мистецтва Відродження та африканських традицій. До 1914 року він займався переважно скульптурою.
У 1913 році він працював з мармуром, але жодна з його скульптур не збереглася. Після повернення до живопису, він створив численні портрети, включаючи 14 портретів Беатріс Гастінгс, яка стала його музою.
У 1916-1917 роках на замовлення Леопольда Зборовського він створив близько 30 полотен які стали вершиною його творчості.
1917 рік став важливим для Модільяні. Він зустрів Жанну Ебютерн, яка стала його музою і другом, натхненням для 25 його робіт.
Вони планували одружитися, але Модільяні помер від туберкульозного менінгіту, а вагітна Жанна покінчила з собою.
Після його смерті його дочка Жанна залишилася сиротою. Мати і сестра Модільяні взяли дівчинку на виховання. Жанна присвятила своє життя вивченню творчості батька і написала його біографію.
Модільяні був неоціненим за життя, але після смерті його картини стали дуже популярними і дорогими. У 2004 році режисер Майкл Девіс зняв біографічний фільм про його життя.
Джерела:
https://younglibzp.com.ua/amedeo-klimente-modilyani-do-135-richchya-vid-dnya-narodzhennya-italijskogo-xudozhnika-i-skulptora/
https://artsandculture.google.com/entity/m0gsc1?hl=uk
середа, 10 липня 2024 р.
Прекрасна Шоколадниця - загадка знаменитої картини Ліотара
Загадка посмішки:
Загадкова посмішка жінки на портреті також є предметом дискусій. Деякі люди вважають, що вона виражає теплоту та щирість, інші ж бачать у ній натяк на хитрість або кокетство.
Загадка символізму:
Деталі картини також можуть мати символічне значення. Наприклад, шоколадниця, яку тримає жінка, може символізувати багатство, розкіш або спокусу. Блакитна стрічка на грудях жінки може бути символом вірності або чистоти.
Вплив картини:
"Прекрасна Шоколадниця" вважається шедевром портретного живопису 18 століття. Картина відома своєю реалістичністю, майстерним використанням світла та тіні, а також загадковою атмосферою. Вона й досі надихає художників, мистецтвознавців та шанувальників мистецтва з усього світу.
Легенда про створення картини розповідає, що 1745 року австрійський аристократ князь Дітріхштейн зайшов у віденську кав’ярню, аби скушутвати новий шоколадний напій про який так багато розмовляли останнім часом. Його офіціянткою виявилася Анна Бальтауф, дочка збіднілого шляхтича. Князь був засліплений її красою, і, не зважаючи на заперечення родини, одружився з дівчиною.
"Шоколадниця", замовлена у модного швейцарського художника Ліотара, стала весільним подарунком новоспеченій княгині і до сьогодні вважається найкращим твором митця.
Портрет експонувався у Дрезденській галереї, де його побачив Генрі Л. Пірс, президент американської шоколадної компанії. 1862 року "Baker's Chocolate" придбала права на використання картини та розповіла світові історію Анни — шоколадної Попелюшки.
.
Джерела:
https://trostianets.city/articles/284218/u-muzei-shokoladu-v-trostyanci-ozhila-shokoladnicya-zhana-etyena-liotara-ta-provodit-ekskursii-dlya-ditej
https://uamodna.com/articles/shokoladnycya/
вівторок, 2 липня 2024 р.
Крістоф Віллібальд Глюк (310 років від дня народження).
Крістоф Віллібальд Глюк — німецький композитор і представник музичного класицизму. Як автор 49 опер, він вважається реформатором оперного мистецтва, який відкрив нові шляхи розвитку жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності єдиному драматургічному задуму.
Народився 2 липня 1714 року в Ерасбасі (Баварія), що у Німеччині, в родині лісничого. Предки Глюка походили з Північної Чехії і жили на землях князя Лобковіца. Глюку було три роки, коли родина повернулася на батьківщину; він навчався в школах Камніца і Альберсдорфа. Батько вважав професію музиканта негідним заняттям і всіляко перешкоджає музичним захопленням сина. Тому ще підлітком Глюк йде з дому, мандрує, мріє отримати гарну освіту.
З 1726 року він 6 років навчається у єзуїтській колегії у чеському місті Комотау, співає у хорі шкільної церкви. Там він вивчає грецьку та латинську мови, ознайомлюється з античною літературою та поезією.
У 1732 році він вирушає до Праги, де слухає лекції в університеті на філософському факультеті, заробляючи на життя співом у церковних хорах і грою на скрипці та віолончелі. За деякими даними, він брав уроки у чеського композитора Б.Черногорского.
У 1735 році Глюк, вже сформований професійний музикант, їде до Відня і поступає на службу в капелу графа Лобковіца. Та незабаром італійський меценат А. Мельці запропонував Глюку місце камер-музиканта придворної капели в Мілані.
В Італії починається шлях Глюка як оперного композитора – він знайомиться з творчістю найбільших італійських майстрів, займається композицією під керівництвом Дж. Саммартіні. Майже 5 років тривав підготовчий етап, лише в грудні 1741 р. в Мілані з успіхом була поставлена перша опера Глюка “Артаксеркс” (на лібретто П. Метастазіо).
Глюк одержує численні замовлення з театрів Венеції, Туріна, Мілана і протягом чотирьох років створює ще кілька опер-seria – «Деметрій», «Поро», «Демофонт», «Гіпермнестра», які принесять йому популярність і визнання у досвідченої і вимогливою італійської публіки.
У 1745 Глюк супроводжує князя Лобковіца в його подорожі до Лондона; їх шлях лежав через Париж, де Глюк вперше почув опери Ж.Ф.Рамо і високо оцінив їх. Величезне враження справили на нього ораторії Г. Ф. Генделя. Це піднесене, монументальне, героїчне мистецтво стало для Глюка найважливішим творчим орієнтиром.
Перебування в Англії, а також виступи з італійський оперною трупою братів Мінготті в найбільших європейських столицях (Дрездені, Відні, Празі, Копенгагені) збагатили запас музичних вражень композитора, допомогли зав’язати цікаві творчі контакти, ближче познайомитися з різними оперними школами. Визнанням авторитету Глюка в музичному світі стало його нагородження папським орденом «Золотої шпори». «Кавалер Глюк» – це звання так і закріпилося за композитором.
Новий етап життя і творчості композитора починається з переїздом до Відня у 1752 році, де Глюк незабаром зайняв пост диригента і композитора придворної опери. Продовжуючи писати опери-seria, Глюк звертається і до нових жанрів. Французькі комічні опери («Острів Мерліна», «Уявна рабиня», «Виправлений п’яниця», «Обдурений каді» та ін.), написані на тексти відомих французьких драматургів А. Лесажа, Ш. Фавара і Ж. Седена, збагатили стиль композитора новими інтонаціями, композиційними прийомами, відповідали потребам слухачів в безпосередньо життєвому, демократичному мистецтві.
Мрія про «оперну реформу», метою якої було відновлення драми, зародилася в Північній Італії і володіла умами сучасників Глюка, причому особливо сильні ці тенденції були при Пармском дворі, де велику роль відігравав французький вплив. Дураццо походив з Генуї; роки творчого становлення Глюка пройшли в Мілані; до них приєдналися ще два художника родом з Італії, але які мали досвід роботи в театрах різних країн, – поет Р.Кальцабіджі і хореограф Г.Анджолі. Таким чином склалася «команда» з обдарованих, розумних людей, притому досить впливових, щоб втілити загальні ідеї на практиці. Першим плодом їхньої співпраці став балет “Дон Жуан” (Don Juan, 1761), потім з’явилися “Орфей та Еврідіка” (“Orfeo ed Euridice”, 1762) і “Альцеста” (“Alceste”, 1767) – перші реформаторські опери Глюка.
Найважливішою подією в творчій еволюції композитора і в музичному житті Відня сталася прем’єра першої реформаторської опери – “Орфей та Еврідіка”, давньогрецький міф про легендарного співака Глюк та Р. Кальцабіджі трактували в дусі суворої і піднесеною античної драми. Краса мистецтва Орфея і сила його любові здатні подолати всі перешкоди – ця вічна і завжди хвилююча ідея лежить в основі опери, одного з найдосконаліших творінь композитора. У аріях Орфея, в знаменитому соло флейти, відомому також в численних інструментальних варіантах під назвою «Мелодія», розкрився оригінальний мелодійний дар композитора; а сцена біля воріт Аїда – драматичний поєдинок Орфея і фурій – залишилася чудовим зразком побудови великої оперної форми, в якій досягнуто абсолютна єдність музичного та сценічного розвитку.
За «Орфеєм та Еврідікою» слідують ще дві реформаторські опери – «Альцеста» (1767) і «Паріс та Олена» (1770) (обидві на лібретто Кальцабіджі). У передмові до «Альцести», написаній з нагоди посвяти опери герцогові Тосканському, Глюк сформулював художні принципи, якими керувався у всій творчій діяльності: підпорядкування музичної краси драматичній правді; знищення неосмисленої вокальної віртуозності, різного роду неорганічних вставок в музичну дію; трактування увертюри як вступу до драми.
Та не знайшовши належної підтримки у віденської і італійської публіки, Глюк вирушає до Парижа. Роки, проведені в столиці Франції (1773-79), – час найвищої творчої активності композитора. Глюк пише і ставить в Королівській академії музики нові реформаторські опери – «Іфігенія в Авліді» (лібретто Л. дю Рулле по трагедії Ж. Расіна, 1774), «Арміда» (лібретто Ф. Кіно за поемою Т. Тассо «Звільнений Єрусалим», 1777), «Іфігенія в Тавриді»(лібретто Н. Гніяра і Л. дю Рулле по драмі Г. де ла Туш, 1779), «Ехо і Нарцис» (лібретто Л. Чуді, 1779).
Прем’єра Іфігенії в Авліді пройшла під керуванням автора в 1774 році і послужила приводом для запеклої боротьби думок, справжньої сутички між прихильниками французької та італійської опери, яка тривала близько п’яти років. За цей час Глюк поставив в Парижі ще дві опери – “Арміда” (1777) та “Іфігенію в Тавриді” (1779), а також переробляє для французької сцени “Орфея та Альцесту”. На боці композитора – французькі просвітителі, енциклопедисти (Д. Дідро, Ж. Руссо, Ж. Д’Аламбер, М. Грімм), які вітали народження істинно високого героїчного стилю в опері; його противники – прихильники старої французької ліричної трагедії і опери-seria. Прагнучи похитнути позиції Глюка, вони запросили в Париж італійського композитора Н. Піччінні, який користувався в той час європейським визнанням. Полеміка між прихильниками Глюка та Пиччинни увійшла в історію французької опери під назвою «війни глюкістів і піччінністів».
В останні роки життя, що пройшли у Відні, Глюк мріяв про створення німецької національної опери на сюжет Ф. Клопштока «Битва Германа». Однак важка хвороба і похилий вік перешкоджали здійсненню цього плану.
Помер Глюк у Відні 15 листопада 1787 року. Під час похорону виконувався його останній твір «De profundls» («З безодні взиваю…») для хору і оркестру. Цим своєрідним реквіємом диригував учень Глюка – А. Сальєрі.
Прослухати музичні твори:
https://www.youtube.com/channel/UCiH6TzWN32srPyAdbUZM0zQ/featured
Джерела:
https://muzabetka.com.ua/biograf_gluk.html
https://daytoday.ua/podiya/kristof-villibald-hliuk/
понеділок, 1 липня 2024 р.
Майстер-клас “Патріотичні браслети”
Друзі! Ми підготували для вас майстер-клас з виготовлення патріотичних браслетів до Дня Конституції .
Бажаємо вам натхнення! Любіть Україну і будьте справжніми патріотами нашої країни!