середа, 14 квітня 2021 р.

Геніальний актор ХХ століття - Чарлі Чаплін (132 річниця від Дня народження кіноактора).

 


Чарльз Спенсер Чаплін народився 16 квітня 1889 року в Лондоні, в сім'ї артистів мюзик-холу, і вже у сім років співав і танцював на сцені. Дитинство Чарлі було вбогим, голодним, жорстоким і самотнім, як у більшості дітей того часу. Пережите в ці роки  згодом лягло в основу багатьох його чудових комедій. Чарлі покинув дім в шістнадцять років і влаштувався працювати в театрі. У 1907 році його взяли у відому трупу пантоміми Фреда Карно, з якою в 1913 р. він приїхав на гастролі в США.

Рік по тому двадцатип'ятирічний актор дебютував на екрані у фільмі студії Мака Сеннета "Заробляючи на життя". Маючи за плечима вже майже десяток коротких стрічок ("Дитячі автогонки у Венісе" (1914), "Між двома зливами" (1914), "Кращий мешканець" (1914) та інші), Чарлі Чаплін нарешті знайшов постійний образ, що так полюбився глядачам: непомірно широкі штани і облягаючий піджачок, дуже великі розбиті черевики, що загинаються носами вгору, вусики, шапка-казанок і тростина. З фільму у фільм (а їх тільки в 1914 р. вийшло 34) цей бродяга, котрий прагнув здаватися джентльменом, бігав, падав, перекидався, словом, використовував всім відомі прийоми клоунади і фарсу. Багато в чому йому тут допомагало його театральне минуле: більшість трюків була запозичена з англійської пантоміми.

Свій тринадцятий фільм "Той, хто потрапив під дощ" (1914) Чаплін вже знімав сам. Він заснував власну кіностудію і почав випускати повнометражні картини, де був не тільки актором, але і сценаристом, режисером, композитором. Всього за один рік Чарлі Чаплін став широко відомим як один з найталановитіших коміків американського кіно, що дозволило йому незабаром завоювати творчу незалежність. Найкращими акторськими і режисерськими роботами цього періоду вважаються картини "Бродяга", "Пілігрім", "Малюк", "Золота лихоманка".

У чаплінській біографії було досить багато скандальних ситуацій. Незважаючи на невеликий зріст і "немужній вигляд", Чарлі Чаплін користувався величезним успіхом у жінок. До того ж, ласа на сенсації преса свідомо роздувала його любовні історії і крах законних шлюбів. Перший шум вона підняла при розлученні актора з актрисою Мілдред Гарріс. Але, отримавши чимале відступне,  відпустила його з миром. Розлучення ж із матір'ю своїх двох синів, статисткою Літою Грей, ледь не коштувало актору кар'єри в кіно. Гіркота, що з'явилася у Чапліна після цієї історії, відобразилася в ексцентричній комедії "Цирк" (1928), де метафорична сценка  маленькі злі мавпочки терзають Чарлі, який йде по канату говорить про те, що актор не пробачив це цькування американському суспільству. І хоча це був не кращий фільм Чапліна 20-х рр., він отримав спеціального "Оскара" за "геніальність сценарію, акторської майстерності, режисури і продюсерства". Вершиною творчості Чарлі Чапліна і знайденого ним стилю переплетення химерної ексцентрики, сумного ліризму і гострої сатири став його перший звуковий  (тільки музичний супровід) фільм "Вогні міста" (1931).

Голос Чарлі Чапліна глядачі вперше почули лише в "Нових часах" (1936), де він співає якоюсь незрозумілою мовою ліричну пісеньку. Але міміка і рухи актора настільки виразні, що публіка легко уловлює значення сумної розповіді про те, як товстий франт спокусив дівчину фальшивою обручкою.

У 1940 році виходить в світ "Великий диктатор", в якому крім своєї традиційної ролі "маленької людини", цього разу єврея-перукаря, актор грає ще і фашистського ватажка Аденоїда Хенкеля, навіть зовні схожого на Гітлера. Цей політичний памфлет яскраво відобразив цивільну позицію свого творця, талановито, лише йому властивими засобами викрив людиноненависницьке єство фашизму. Премія нью-йоркських критиків за кращу акторську роботу увінчала цю нелегку, але таку необхідну у той час людям працю.

Зв'язок з американкою Джоанн Беррі обернувся для Чапліна гучним тривалим судовим процесом. Його поливали брудом, звинувачуючи у неймовірних гріхах, але врешті-решт виправдали. У цей час 55-річний Чарлі зустрів 17-річну актрису Уну О'Ніл і закохався... Вона стала його п'ятою і останньою дружиною.

У 1952 році Чаплін назавжди покинув США і поїхав до Європи. Він поселився в Швейцарії, в місті Вев, де і прожив до кінця життя. Чарлі Чаплін поставив ще два свої фільми ексцентричну сатиру "Король в Нью-Йорку" та романтичну комедію "Графиня з Гонконгу". В останньому фільмі актор з'явився в крихітній ролі пароплавного стюардаця роль виявилася явним провалом. Більше Чаплін в кіно не знімався...

Помер Чарлі Чаплін 25 грудня 1977 року.

Геній Чарлі Чапліна зробив глибокий вплив на розвиток світового кінематографу, хоча рівних йому там так і не з'явилося.

Цікаві факти про Чарлі Чапліна

Окрім того, що Чарлі Чаплін перший всесвітньо відомий комік, він сьогодні один з небагатьох людей своєї епохи, яких все ще згадують та  асоціюють з німим кіно. Саме тому пропонуємо вам 10 цікавих фактів про Чарлі Чапліна.

1. Далеко не всім відомо, що колись комедійні фільми за участю Чарлі Чапліна вважались низькопробним гумором та морально сумнівною формою розваги.

2. Чаплін був затятим перфекціоністом і коли працював над створенням своїх короткометражних фільмів, знімав величезну кількість дублів. У фільмі "City Lights" (Вогні великого міста) актриса Вірджинія Черрілл змушена була зіграти в одній зі сцен аж 342 дублі. Їй необхідно було сказати всього два слова: "Квітка, сер", але Чаплін наполягав, щоб вони прозвучали саме так, як він цього хотів. До речі, після появи звукового кіно Чарлі Чаплін навіть сам писав музику до своїх фільмів.

3. Хоч ставлення до Чарлі Чапліна було досить неоднозначним, він став першим актором який з'явився на обкладинці журналу "Time" у 1925 році.

4. Оскільки Чарлі Чаплін знімався тільки в чорно-білих фільмах, більшість людей вважали, що він мав карі очі. Насправді колір його очей є блакитним.

5. Через те, що Чапліна підозрювали у зв'язку з комуністами, його відбитки були демонтовані з Голлівудської алеї слави і, на жаль, сьогодні їх місцеперебування невідоме вони вважаються втраченими.

6. Чарлі Чаплін народився 16 квітня 1889 року в Лондоні, на чотири дні пізніше від народження Адольфа Гітлера.

7. Королева Єлизавета II посвятила Чарлі Чапліна в лицарі, коли йому було 85 років.

8. Хоч Чарлі Чаплін практично половину свого життя прожив в США, громадянства він так і не отримав. Решту свого життя він доживав у невеличкому містечку Веве, що в Швейцарії.

9. За всю кар'єру  Чапліну вдалось заробити на своїх фільмах понад 10 мільйонів доларів.

·         10. На честь Чарлі Чапліна радянський астроном Людмила Карачкіна назвала астероїд 3623 Chaplin.

Посилання на фільми Чарлі Чапліна:

1."Вогні великого міста"  https://gidonline.io/film/ogni-bolshogo-goroda/ 

2."Великий диктатор" https://rezka.ag/films/military/1254-velikiy-diktator-1940.html

3.   " Дитина" https://rezka.ag/films/family/1233-malysh-1921.html

4. "Вечір в мюзик-холі" https://rezka.ag/films/comedy/38231-vecher-v-myuzik-holle-1915.html

5.    " Мосьє Верду" https://rezka.ag/films/drama/5941-mese-verdu-1947.html

6.  "Жінка в Парижі" https://rezka.ag/films/drama/24529-parizhanka-1923.html

7. "Золота лихорадка" https://rezka.ag/films/drama/1367-zolotaya-lihoradka-1925.html

8. "Графиня з Гонконгу" https://rezka.ag/films/melodrama/12778-grafinya-iz-gonkonga-1967.html

9. "Нокаут"  https://lbuckshee.com/user/lion/media/video-10743

10. "Собаче життя"  https://www.ivi.ru/watch/86218 

11.  "Бродяга" https://www.ivi.ru/watch/85051

12. "Граф" https://www.ivi.ru/watch/85057

13. "Іммігрант" https://www.ivi.ru/watch/85046

14. "Тиха вулиця" https://www.ivi.ru/watch/85054

15. "Король в Нью-Йорку" https://filmix.ac/filmi/komedia/77984-korol-v-nyu-yorke-a-king-in-new-york-1957.html

 

 

вівторок, 13 квітня 2021 р.

Посол доброї волі ООН Анджеліна Джолі.

 

Не всі зірки живуть заради свого блага та витрачають гонорари на розкішне життя. Вілли, яхти, літаки та діаманти ще нікого не зробили щасливим. І є знаменитості, які це розуміють, тому вважають за краще допомагати іншим.  Однією із таких зірок є Анджеліна Джолі.

Анджеліна Джолі – популярна актриса, режисер, філантроп, посол доброї волі ООН, мати шістьох дітей.

Розпочала свою кар’єру в кіно у 1982 році, зігравши роль у фільмі “У пошуках виходу”, але  справжню славу Джолі принесла роль Лари Крофт у фільмах “Лара Крофт: Розкрадачка гробниць”. За свою кар’єру Джолі стала володаркою премії “Оскар”, трьох премій “Золотий глобус” і двох “Премій Гільдії кіноакторів США”. У 2009, 2011 та 2013 роках, згідно із версією журналу "Forbes", актриса була визнана найбільш високооплачуваною акторкою Голлівуду, заробивши за рік відповідно 27, 30 і 33 мільйонів доларів.

В Анджеліни завжди було особливе ставлення до своєї роботи. Вона не просто грала ролі – вона жила ними. Наприклад, знімаючись у психологічній картині “Джіа” (1998), де її персонаж – італійська модель, що помирає від СНІДу, Джолі категорично відмовилася надівати спеціальну накладку на голову, а наполягала, щоб її поголили.

Окрім акторської діяльності, Анджеліна Джолі виступила режисером п’яти фільмів. Перша стрічка “Місце в часі” вийшла на екрани в 2007 році і мала документальний характер. Потім в 2011-му році Джолі презентувала другу режисерську роботу – драму “В краю крові і меду”, що оповідає про історію кохання сербського солдата і боснійської дівчини за часів Боснійської війни. Потім була стрічка “Незламність”, заснована на реальних подіях і масштабний проект “Біля моря”. Завершила свою режисерську діяльність Джолі в 2017 році. 

Після зйомок у фільмі “Лара Крофт – розкрадачка гробниць”, які проходили в Камбоджі, Джолі звернулася в Комісію ООН у справах біженців для отримання інформації, і вже в лютому 2001 року відбулася її перша поїздка в Сьєрра-Леоне і Танзанію, де вона була глибоко шокована тим, що побачила. 

Відтоді Анджеліна Джолі почала займатися благодійністю і допомагати біженцям Камбоджі.


У наступні місяці Анджеліна знову відвідала Камбоджу, а потім табір афганських біженців в Пакистані, де пожертвувала суму в розмірі 1 мільйона доларів на допомогу постраждалим в фонди Комісії у справах біженців. Всі витрати, які виникали у зв'язку з її поїздками, Джолі відшкодовувала з власних коштів; в усіх таборах, які їй довелося відвідати, Анджеліна жила в тих же умовах і виконувала ту ж роботу, що і співробітники комісії на місцях.

Уже понад 19 років Джолі є послом доброї волі ООН і всіляко допомагає біженцям, забезпечуючи фінансову та моральну підтримку.




"Робота в ООН дуже змінила мене. Я зустріла людей, які пережили такі жахи, які більшість з нас навіть не може уявити. Мене вразила їх незвичайна сила духу. Завдяки їм я переосмислила своє життя".

У 2013 році актриса була удостоєна "гуманітарного Оскара" за свої заслуги.



Зараз Анджеліна перебуває на вершині своєї слави. Журнал Peopleвіддав їй перше місце у списку найвродливіших жінок світу.

Дев'ять правил Анджеліни Джолі, які допоможуть стати успішними.

1. Я досить пізно зрозуміла, що бути щасливою — це просто вибір, який ти робиш.

2. Я вирушила в першу велику подорож дуже давно, і те, що я тоді побачила, мене вразило і повністю змінило. Потім, продовжуючи подорожувати, я, як і всі, напевно, пройшла через період злості в той благополучний світ, в якому народилася, і тільки потім зрозуміла, що замість того, щоб спостерігати або злитися, краще шукати способи допомогти тим, хто живе в злиднях.

3.  Із того, що мені вдається заробити, я відкладаю третину, витрачаю третину і ще третину віддаю на благодійність.

4. Як тільки я перестаю дослухатися до інтуїції і починаю діяти згідно із логікою, одразу потрапляю в неприємності.

5. Коли у тебе шість дітей, ти намагаєшся ніколи не наражати себе на небезпеку.

6. Іноді дитячі питання ставлять мене в глухий кут, адже вони можуть запитати: “А чому Шрек і Фіона одружилися, а ти все ще ні?”

7. Я працююча мати, і хочу, щоб мій одяг був красивий і практичний одночасно.

8. Ще в юності я виявила в собі глибокий страх прожити життя лише наполовину. Я рано зрозуміла: якщо не буду використовувати свій потенціал по повній, експериментувати і ризикувати, моє життя виявиться жалюгідним і нещасним. Єдиний спосіб залишатися на правильному шляху — бути вірною собі. А це, як правило, має на увазі вихід за рамки загальноприйнятого.

9. Мені завжди здавалося, що стати матір’ю — це одна із відповідальних і відчайдушних речей у світі.

                                                                      (Анджеліна Джолі).

 

 

 

 

 

 

вівторок, 30 березня 2021 р.

Франсіско Гойя: “Я все ще вчуся”. ( До 275-річчя від дня народження іспанського живописця і графіка)

 Франсіско Гойя:

Я все ще вчуся”.

 

( До 275-річчя від дня народження іспанського живописця і графіка)

 


Франсіско Хосе де Гойя-і-Лусіентес народився 30 березня 1746 року у місті Фуендетодос, що в провінції Сарагоса. Він походив з родини ремісника-позолотника. Матір'ю його була дочка розорившогося ідальго. До наших днів зберігся офіційний акт про смерть його батька з лаконічною припискою: “не заповідав нічого, бо нічого було заповідати”.
Розповіді про молодість Гойї дуже схожі на легенди. Одного разу в Сарагосі за ним полювала інквізиція, тому що бійкою в день церковного свята він образив святиню. Він
тікає до Мадрида. У столиці Франсіско знайшли на вулиці стікавшого кров'ю, з ножем суперника в спині. Пізніше він поневірявся по Іспанії разом з бродячими тореадорами.  Водночас у нього рано виявилися надзвичайні художні здібності, тому юнак став в 1760 році учнем сарагосского живописця і “ревізора благочестя” Святої інквізиції Хосе Луса Мартінеса.
У 1764 і 1766 роках Франсіско безуспішно намагався вступити до Академії Сан-Фернандо в Мадриді. З 1766 він займається в Мадриді у Франсиско Байо, який навчався разом з ним у Мартінеса. У 1773 році Гойя одружується з його сестрою Хосефе.
У 1771 році Гойя побував в Італії, де в Пармській академії отримав другу премію за картину “Ганнібал, зирить з висот Альп на італійські землі”. Повернувшись на батьківщину, Гойя виконав перші значні роботи - розписав фресками капелу палацу графа Каетано де Собрадіель, церкви Ремолінос і аулу Дей, а потім - один з куполів вінкентійського собору Санта Марія дель Пілар (1771-1772). До середини сімдесятих років він влаштувався в Мадриді і тут в 1776 році за рекомендацією шурина Байо отримав місце художника королівської мануфактури гобеленів.
Гойя створює безліч історичних і жанрових картин, малюнків і картонів для Королівської мануфактури Санта Барбара у Мадриді. Його картони відрізнялися надзвичайним різноманітністю, багатством фантазії, оригінальністю задумів і майстерністю виконання. Цей декоративний у своїй основі живопис,
що зображував вуличні сценки  святкування, прогулянок, ігор  міської молоді, художник збагатив новими композиціями, укрупненням фігур, барвистістю колористичних знахідок, безпосереднім відчуттям національного життя: “Сніданок на березі Мансанарес” (1776), “Маха і її шанувальники” (1777), “Парасолька” (1777), “Сліпий гітарист” (1778 ), “Продавець посуду” (1779), “Гра в Пелота” (1779), “Поранений муляр” (1786), “Сільське весілля”, (1787), “Травневе свято в долині Сан Ісідоро”, 1788), “Гра в піжмурки “(1791).

“Парасолька”
“Гра в піжмурки “(1791).

Одночасно з роботою для королівської мануфактури Гойя пише численні портрети. Серед них – “Карл III на полюванні” (бл. 1782), “Прем'єр-міністр граф Флорідабланка” (1783), “Маркіза Ганна Понтехос” (бл. 1787), “Сім'я герцога Осуна  “(1787).



У вісімдесяті роки в житті Гойї починається смуга офіційних успіхів. У 1780 році його одноголосно обирають членом Королівської академії мистецтв. У 1785 році він стає її віце-директором, а ще через десять років - директором мальовничого відділення Академії. Йому протеґ
ували родовиті аристократи Іспанії - герцог і герцогиня Осуна, герцог і герцогиня Альба. У 1789 році він стає придворним художником - вінець його честолюбних прагнень. Проте незабаром художник зрозумів, що опинився в золотій клітці. Довгий і болісний роман із герцогинею Каєтану Альбою змусив його гостро відчути двозначність свого соціального стану. 

"Герцогиня Альба"

До того ж в 1792 році його вразила страшна хвороба - він оглух. Гойя став цуратися людей, замкнувся у собі. Тільки на початку 1794 він береться за пензель, але слух втрачено назавжди.
У середині дев'яностих років у творчості художника відбувається перелом. Похмурі сторони іспанської дійсності постають перед ним у всій їх неприкритій наготі. Нове бачення художником дійсності, його критичний підхід до неї знаходять також вира
ження у невеликих композиціях – “Суд інквізиції”, “Дім божевільних”, “Процесія флагеллантів” (1790-і роки). У 1800 році Гойя створив Портрет королівської сім'ї. Вступивший на престол Карл IV з дружиною, дітьми та близькими зображений з великою реалістичною вірогідністю.

 “Дім божевільних”

За останні роки вісімнадцятого століття він створює  вражаючу серію офортів “Капрічос” (1793-1797), що складається з вісімдесяти трьох творів, загальний дух яких сам Гойя висловив у коментарях до одного з листів: “Світ - це маскарад ... Всі хочуть здаватися не тим, що вони є, всі обманюють, і ніхто себе не знає”.
Паралельно з “Капрічосом” Гойя створює і ряд портретів людей
: прекрасних і гідних. Характерно, що один з таких позитивних образів втілений у портреті французького посла Гіймарде (1798).
На початку нового сторіччя Гойя пише знамениту одягнену та оголену “Маху”. Молода жінка зображена що лежить в одній і тій же позі двічі. Обидві картини відрізняються блиском живопису, стрімкою точністю мазка і тонкою передачею краси жіночого тіла.



Махи на балконі

До 1805-1808 років в портретній творчості Гойї настає етап більшої цілісності і ясності. З найбільшою глибиною краса людини і багатство його життєвих сил передані у портреті Ісабель Кобос де Порсель (1806).

"Ісабель Кобос де Порсель (1806)"

Переживши страшні роки окупації країни наполеонівськими військами, опинившись свідком звірячих розправ інтервентів з мирним населенням, майстер створив справді трагічні твори – “Повстання 2 травня на Пуерта дель Соль” і “Розстріл у ніч з 2 на 3 травня 1808” (1808-1814). У 1810 році Гойя створює графічний цикл, присвячений тореадорам під назвою “Тореадорство з часів Сіда”, що складається з 30 аркушів. Наступний цикл, “Прислів'я”, що складається з 18 аркушів, був своєрідним продовженням “Капрічос”.


“Капрічос”.

Війна з Наполеоном закінчується ганебною поразкою. Пристрасний патріот, Гойя відгукується на це ще однією серією офортів – “Лиха війни”, створеної в 1810-1815 роках на 80 аркушах.
Разом з тим у картинах, написаних у цей час: “Похорон сардінкі”, серія офортів “Тавромахія”, - Гойя зберіг властивий йому динамізм, чітке композиційне рішення, любов до життя.

 “Похорон сардінкі”

Незабаром Гойя залишається в повній самоті. Вмирають його дружина і діти, живим залишається тільки син Хавієр. Художник купує собі заміський будинок на річці Мансанарес, де живе дуже замкнено разом з ведучою його господарство далекою родичкою Леокадія Вейс та її дочкою Розаріо. Тут, у так званому “Будинку глухого”, Гойя розписує маслом по штукатурці стіни. Він створює п'ятнадцять композицій фантастичного і алегоричного характеру.
Після сходження на іспанський престол Фердинанда VII змінилося ставлення Гойї до уряду. Він їде у 1823 році до Франції, в Бордо - старий, глухий, слабкий, не знаючи французької мови, без слуги ... У Бордо він писав в основному портрети друзів, освоював техніку літографії.
Гойя працював майже до останнього дня: “Мені не вистачає здоров'я і зору, і тільки воля підтримує мене”, - писав він. Потім він намалював старого на милицях і підписав малюнок: “Я все ще вчуся”.
Помер Гойя 16 квітня 1828 від паралічу.


Джерело: 
http://100v.com.ua/uk/Fransisko-Goyya-person