четвер, 30 вересня 2021 р.

Цікаво! Просто! Охайно!

     Напередодні Всеукраїнського Дня бібліотек працівники відділу мистецтва провели   майстер-клас із виготовлення закладок.

    Роблячи їх, учні  познайомилися із технікою орігамі, яку надзвичайно вподобали.  У кожної дитини вийшла неповторна, цікава закладочка, до того ж  яскраво розмальована.

До нових зустрічей!










вівторок, 28 вересня 2021 р.

Відкриття виставки "Творчий калейдоскоп"

Неповторну красу рукотворних робіт представила у мистецькій вітальні голова спілки художників Дунаєвеччини Оксана Цимбалюк.

Пані майстриня повідала дітям про роботи колежанок Надольської Лілії, Разової Оксани, Кукурудзи Антоніни, Фартушняк Світлани, Радецької Світлани, Янішевської Нелі, Гніздовської Надії та певні техніки їх виконання.

Картини з бісеру, аплікації з соломи, різноманітні іграшки, витинанки, вишивки - все це зацікавило наших відвідувачів.
Пані Оксана представила свої нові витинанки та провела для дітей майстер-клас з витинання. 

Приємно відзначити, що діти не лише споглядали, а й мали можливість потримати в руках ці чудові вироби.
М'якенькі та потішні - кумедні зайчата, ведмедики, лама, восьминіг, лялька Машка-няшка дуже сподобалися дітворі.






 




понеділок, 27 вересня 2021 р.

Запрошуємо усіх охочих на відкриття виставки, яке відбудеться 
28 вересня об 11.30 в мистецькій залі.


 

четвер, 15 липня 2021 р.

"Офорти долі великого Рембрандта"

 

15 липня виповнюється 415 років від дня народження голландського художника і гравера епохи бароко, одного з найбільших майстрів в історії мистецтва, що володів винятковою здатністю представляти людей у їх різних настроях.

Художня спадщина Рембрандта відрізняється виключним жанровим різноманіттям. Рембрандт був неперевершеним майстром малюнку та офорту.

Картини Рембрандта відрізняються особливою майстерністю композиції, світловим рельєфом та своєрідністю змісту.

Цікаві факти.

Спадок художника нараховує близько 600 картин, 300 офортів, 2000 малюнків.

Протягом усього творчого життя майстер написав близько 60 автопортретів.

Останні наукові дослідження встановили, що з 750 полотен, що виставлені під ім'ям Рембрандта в музеях, 376 — підробки.

Одна з найвідоміших картин Рембрандта "Нічна варта" зовсім не передбачалася художником як "нічна варта". Первинна назва картини менш лаконічна: "Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Коки і лейтенанта Віллема ван Рейтенбюрга". Полотно, яке було  виявлене в XIX столітті,  настільки потемніло від кіптяви і товстого шару лаку, що ніяких сумнівів в тому, що дія картини розгортається вночі, у дослідників просто не було. Так вона і дістала свою назву. І тільки при реставрації в 1947 році з'ясувалася правда.

Одна з найзагадковіших картин Рембрандта - "Даная". Завдяки сучасній рентгенограмі стало відомо, що ця картина писалася двічі, з розривом в десять років. Для Данаї позували дві різні жінки - дружина художника Саскія ван Эйленбюрх і годувальниця сина Гертье Діркс.

Частина картин художника, у тому числі відомі "Даная", "Жертвопринесення Аврама", "Немилість Амана" та "Повернення блудного сина", зберігаються в Ермітажі (Санкт-Петербург). У 1985 році психічно хворий чоловік облив "Данаю" сірчаною кислотою. Реставрація йшла довгих 20 років. Тепер "Данаю" можна побачити лише за товстим шаром захисного скла.

Рембрандт виступив новатором у багатьох жанрах. Він писав портрети, натюрморти, пейзажі, жанрові сцени, картина на історичні, біблійні, міфологічні теми.

Як портретист, він став творцем своєрідного жанру портрету-біографії, де життя людини і його внутрішній світ розкривалися у всій своїй складності і суперечливості. Як історичний живописець, він перетворив далекі античні і біблійні сюжети в зігріту високим гуманізмом розповідь про реальні земні людські почуття і відносини.

Для багатьох цей факт здасться дивним, однак саме гравюри та офорти Рембрандта, а не його картини, принесли йому популярність за життя. Для європейців тієї епохи друк, офорт або гравюра на дереві були схожі на сучасних фотографіях. Крім самого друкованого слова, вони були основним засобом масової комунікації XVII століття. Друкарі і самі художники могли випускати велику кількість відбитків. Виконані Рембрандтом у техніці офорту, роботи прийняли форму простих листівок, інші стали ілюстраціями в книгах. Деякі відтворювали картини з приватних колекцій, недоступних для загального огляду.

Таким чином, офорт Рембрандт перетворив в дивно гнучкий інструмент свого мистецтва. Тематика його робіт була різноманітною: біблійні сюжети, пейзажі, портрети. Володіючи інструментами так само добре, як і технікою, Рембрандт іноді використовував у своїх офортах навіть V-подібний гравер, комбінуючи його з голкою точного травлення і більш товстою голкою з сухим вістрям для більш насичених графічних ефектів. Великий дар Рембрандта як офортера полягав у збереженні почуття спонтанності при ретельній         увазі  до деталей.

Невідомо, у кого та яким саме чином вчився Рембрандт офорту. Можна лише припускати, що його школою було мистецтво попередніх граверів. Протягом ранніх років він досить часто зображував своїх близьких. Однак портрет був не єдиним жанром, у якому працював Рембрандт-офортист протягом ранніх 20-х – 30-х років XVII століття. Художник захоплювався замальовками вуличних типів, про що свідчать представлені на виставці роботи. Він знаходить персонажі для власних офортів серед найнижчих верств міського населення, серед жебраків, волоцюг, вуличних торговців. Уже в цих ранніх роботах відчувається особлива пластика, що вирізняє мистецтво майстра – природність образного сприйняття, безпосередня гострота індивідуальної характеристики.

За всю свою кар’єру художник зробив десятки, навіть сотні відбитків багатьох з його 290 пластин (їх кількість є приблизним). Найбільший розмір офортів Рембрандта – 53 на 45 см, багато з них мають розмір листівки або навіть менше.

Принаймні  79 оригінальних пластин Рембрандта дійшли до наших часів. Усі вони з тонкого металу, найтовща з яких складає всього лише одну двадцять п’яту дюйма. Багато з них були зношені або  зіпсовані переробкою в більш пізній час.

Мабуть, найвідоміші офорти Рембрандта – "Фауст", "Три хрести", "Блинщица", "Млин", "Три дерева", "Христос зцілює хворих" (або "Лист у сто гульденів").

"Фауст"

"Три хрести"

"Млин"

"Три дерева"

"Христос зцілює хворих" (або "Лист у сто гульденів")









вівторок, 15 червня 2021 р.

(До 80-річчя з Дня народження Івана Миколайчука) Його називали душею поетичного кіно…

Його називали душею поетичного кіно








15 червня 1941 року в селі Чортория на Буковині народився геній українського поетичного кіно - Іван Миколайчук.
Іван був четвертим із тринадцяти дітей Василя і Катерини Миколайчуків (до повноліття дожили десятеро). Змалку був привчений до сільської роботи, допомагав батькові на залізниці, але душа тяглася до мистецтва. Ще в 12 років у сільському аматорському театрі він у п'єсі "Безталанна" за Старицьким зіграв старого Івана, батька Софії - вистава витримала 36 показів.
Саме ця тяга до прекрасного покликала його до Чернівців - "учитися на артиста". Правда, спочатку довелося закінчити музучилище, студію при Чернівецькому облмуздрамтеатрі (тут він зустрів свою долю - Марічку), а тоді - Київський інститут імені Карпенка-Карого, майстерню до Віктора Івченка. Уже на другому курсі він стрімко увірвався в українське кіно, дебютувавши одразу в двох головних ролях - Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» та Тараса Шевченка у фільмі «Сон».
Його називали душею поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. «Я не знаю більш національного, більш народного генія», – захоплено відгукувався про нього Сергій Параджанов. Доля послала йому 34 ролі у фільмах, більшість із яких увійшли до золотої колекції українського кіно. А, може, тому й увійшли, що їх пропустив через своє серце, засвітив своїми, одному йому притаманними, барвами Іван Миколайчук.
Його визнавали світові зірки. Фільм «Тіні забутих предків» увійшов до Книги рекордів Гіннесса за кількістю здобутих нагород. Американський астронавт Ніл Армстронґ потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!». А Жан-Поль Бельмондо, дізнавшись, що Миколайчук знімається в Болгарії, прийшов на знімальний майданчик і запросив на кілька годин до бару перед своїм відльотом. Коли їм запропонували перекладача, Бельмондо сказав: «Якщо двом таким акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось іще, то акторська справа взагалі нічого не варта на цьому світі». Вони провели вечір удвох, так і не зронивши жодного слова.
У цей час в СРСР фільми за участю Миколайчука визнавалися «надто націоналістичними» і один за одним лягали на поличку. Майже десять років його викреслювали з усіх фільмів, поширюючи при цьому чутки, що «зірка згасла».
Він відійшов у Вічність на 47-му році життя. Майже як Шевченко, з якого почалася його кінематографічна кар’єра. Майже як Стус. Навіть у цьому в царині нашого духу вони несподіваним чином поєдналися.
Детальніше про долю Івана Миколайчука читайте за посиланнямhttps://bit.ly/2Au10Jc




 Незнятий кадр незіграної ролі

                                   Іванові Миколайчуку

Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все!
Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він неграти!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерн‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.

 Ліна Костенко