Мистецький вернісаж «Будить совість, тривожить душу» (до 105 річниці з дня народження Тетяни Яблонської)

 Мистецький вернісаж «Будить совість, тривожить душу» (до 105 річниці з дня народження Тетяни Яблонської

Тетяна Яблонська народилась 24 лютого 1917 р. в м. Смоленську (Росія) у вчительській родині. Батько був викладачем російської мови і малювання, мати – викладачем французької.

У 1928 родина Яблонських переїхала в Одесу (Україна), у 1930 році — у Кам'янець-Подільський, де Тетяна в 1933 закінчила сім класів неповної середньої школи № 5. Батько майбутньої художниці всіми силами намагався емігрувати. Після невдалої спроби залишити СРСР родина переїхала до Луганська. Звідти Тетяна поїхала до Києва, де вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації, у 1935 – 1941 навчалася на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), в майстерні професора Федора Кричевського. Інститут закінчила за фахом «художник-живописець». Під час німецько-радянської війни перебувала у евакуації в Саратовській області РРФСР, де працювала у колгоспі, була робітницею одного із саратовських підприємств.

Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно в сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму).

Вже у 1945 році, на 3-й республіканській художній виставці експонувалося її полотно «Ворог наближається», що стоїть окремо у її доробку: більше ніколи вона не писала картин із розвиненим сюжетом та відверто драматичним змістом. У цьому творі відбився її особистий життєвий досвід: тяжка дорога в евакуацію, бомбардування, розгубленість, людські трагедії… 

До 1947 року належить її картина «Перед стартом»: жанрова сцена серед зимового пейзажу, пронизана оптимізмом, живим рухом, безпосереднім сприйняття, динамікою кольору. 

Справжній, приголомшливий успіх прийшов до неї разом з картиною «Хліб» (1949). «Хліб» можна назвати одним з найпопулярніших творів радянського мистецтва, він репродукувався у шкільних підручниках, користувався незмінною прихильністю глядачів. Сьогодні, у новому культурному контексті, він унаочнює особливості «реалізму» ранніх і хіба не найбільш відомих картин Яблонської, чия «правдивість» на тлі тогочасної дійсності виступала скоріше декоративною.

Була відзначена картина Яблонської «Весна». Чи не найменш живописна серед її творів, вона зображувала ідилічну сцену у весняному сквері, де гуляють матері з маленькими дітьми… Як і у «Хлібі», тут немає дієвого сюжету, «розповідь» здійснюється через численні деталі та різноманіття персонажів. 

Популярною в середині 1950-х стала її картина «Ранок» (1954), де у світлій, залитій сонцем кімнаті тоненька дівчинка робить вранішню зарядку…

Програмною для Т. Яблонської стала картина «Вечір. Стара Флоренція» (1973), написана під враженнями від чергової поїздки до Італії та мистецтва старих майстрів. Як згадуватиме художниця: «Поїздка до Італії 1972 року перевернула мою свідомість. Мистецтво раннього Відродження вразило мене своєю високою духовністю та щирістю. Порівняно з високим, чистим та щирим мистецтвом П’єро дела Франческа, Мазаччо, Гоццолі, Гірландайо, Мантеньї наші пошуки здалися мені самозакоханим кривлянням».

 У 1970–1980-ті її талант бачити, її захоплення світом, природою набуло іншого, більш глибокого та проникливого відчуття. Але певною мірою змінився емоційний настрій її полотен: вони стали споглядальнішими, внутрішньо зосередженішими. І якщо у таких творах як великий пейзаж «Зима у старому Києві», чи камерних «Стара тепла піч» (обидві — 1976), «Вечір на дачі» (1985), «Стара яблуня» (1986), «Зима наближається» (1986) художниця уважно придивляється до предметів та природи, з теплотою та любов’ю вплітаючи окремі складові у цілком окреслений цілісний світ, то у «Баскетбольному майданчику» (1984), «Початку травня» 1984), «Весняному тумані» (1985), «На дитячому майданчику» (1985) тощо — реальний мотив постає у певній позачасовості. 

"Зима у старому Києві", 1976 р.

Окремою сторінкою її творчості стають написані у цей час портрети. Слід відзначити, що портрети Т. Яблонська писала завжди. Варто згадати її ранні «Портрет живописця С. Отрощенка» (1940), «Автопортрет» (1944), «Портрет доньки» (1946), «Портрет народного художника СРСР О. Шовкуненка» (1947), «Портрет свинарки» (1948), «Портрет матері» (1956), «Оля» (1964) та ін. Але напевно саме у 1980-ті портретні твори набувають іншого, більш виразного та неоднозначного образно-змістового звучання. «Портрет старого» (1980), «Гаяне» (1981), «Портрет художника Є. В. Волобуєва, «Гаяне чекає» (1982), «Свєтка Шаповалова», «Мистецтвознавець Олена Федорова» (всі — 1986), «Осінній портрет» (1989) зображують добре знайомих їй людей, проте малюючи кожного з них, художницю цікавила не стільки психологічна глибина та достовірність, скільки пластична виразність образу, де зовнішні та внутрішні особливості портретованих доповнювалися її особистим сприйняттям. 

"Автопортрет"

Твори Т. Яблонської 1990-х — початку 2000-х років — серії «Обереги», а пізніше — численні пастелі із зображенням простих побутових предметів та видів з вікна оселі художниці — вражають витонченою майстерністю. 

"Дзвіночки", 2004 р.

Притаманне їй вміння побачити у звичайному незвичайне, наповнити найпростіші предмети глибоким образних змістом розкрилося тут із новою силою. Тепер композиції її творів будуються на тонких взаємодіях просторових елементів, де, як у традиційному східному — японському чи китайському малярстві, велике місце належить порожнечам та «паузам», співвідношенням ліній та кольорів. 

Її роботи, створені в останні роки життя, вражають та захоплюють зваженою лаконічністю зображеного, образною наповненістю, високою майстерністю малюнка та живопису. Пізні твори художниці наче унаочнюють одну з головних загадок живопису: диво мистецького бачення, яке робить зримим те, що зазвичай залишається невидимим, здатність митця наповнювати змістом, красою та поезією тіні, віддзеркалення, сліди, відбитки, миттєві враження — те потаємне, мінливе, плинне, що й складає таїну людської душі та мистецтва….