ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ. ПОСТАТЬ НЕПЕРЕСІЧНОГО МАЙСТРА

130 років тому, у квітні 1887 року, народився Іван Кавалерідзе, український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист.  Йому судилося стати однією з легенд українського мистецтва.

Народився в селянській сім’ї нащадків грузинського князівського роду, чиї предки після завоювання Росією Кавказу були привезені в Україну.

Навчався в Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв (1909-1910), приватній студії Наума Аронсона в Парижі.

Автор пам’ятників княгині Ользі в Києві (1911, зруйнований більшовиками в 1919-му, відновлений у 1996-му), Тарасу Шевченку в Полтаві та Ромнах, Богдану Хмельницькому в Чернігові та багатьох інших.

Пам'ятник княгині Ользі. Автор -  Іван Кавалерідзе

Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Полтаві

Пам’ятник Т.Г. Шевченку у м. Ромни

Бронзовий Ярослав Мудрий біля Золотих воріт народжений блискучою уявою видатного Майстра

Пам’ятник Григорію Сковороді на Контрактовій площі в Києві.

КІНОРЕЖИСЕРСЬКІ РОБОТИ ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ

“Злива”, або “Кіно-офорти до історії Гайдамаччини” (1928). Німе кіно, зняте на Одеській кінофабриці, що не дійшло до нашого часу. За розповідями очевидців, це була спроба поєднати мистецтво скульптури з кінематографом. Фільм складався зі статичних композицій, які змінювали одна одну. Замисел художника був грандіозним: розповісти про історію України за останні 200 років. Режисер використав узагальнено-метафоричний підхід до зображення подій.

“Перекоп” (“Пісня про Перекоп”) (1930). Німий революційний епос, знятий Кавалерідзе до 10-річчя перемоги більшовиків над Добровольчою армією Вранґєля в Криму. В ньому автор відходить від винайденого ним кіноскульптурного синтезу і вдається до жанру кіноепосу, в якому сягає великих історіософських узагальнень.

“Штурмові ночі” (1931). Німа стрічка про “соціалістичне будівництво” 1920-х – початку 1930-х років, зведення двох промислових гігантів першої п’ятирічки: Дніпровської ГЕС та Харківського тракторного заводу, зроблена в жанрі кіноепопеї.

“Коліївщина” (1933). Перший звуковий фільм Кавалерідзе, сценарій якого йому довелося переробляти 17 разів під тиском партійного керівництва. Чудово зняту історико-революційну драму з унікальною символічною мовою, побудовану за принципом асоціативного монтажу, спочатку захоплено прийняли й назвали “потрібною” народові, але вже невдовзі розкритикували за “формалізм і натуралізм”. У фільмі несподіваним чином потрактовано роль українських національних героїв періоду Коліївщини: козак Семен Неживий повертається в рідне село, злиденне й зруйноване. Не здатний миритися з панським визиском, він підбурює бідняків на повстання, яке представники козацької старшини Максим Залізняк та Іван Гонта використовують у власних цілях, зраджуючи народні ідеали. Стрічка принесла Кавалерідзе славу великого режисера. Це був перший фільм із задуманої трилогії, що мала охопити події історії України від середини XVIII до перших десятиліть ХХ століття. Якби не численні переробки на вимогу цензорів, “Коліївщина” могла стати першою в СРСР звуковою кінострічкою.

“Прометей” (1935). Один із центральних фільмів українського кінематографа 1930-х років, особисто розкритикований як “буржуазно-націоналістичний” і заборонений Сталіним. У “Прометеї” Кавалерідзе виклав історію власного роду. Селянського хлопця Івася примусово мобілізовано на Кавказ. Його дівчину пан насильно відправляє в бордель. Захоплений героїчним опором горян регулярній російській армії, Івась, повернувшись до рідного села, піднімає селянське повстання. Фільм, відзнятий з епічним розмахом легендарним оператором Миколою Топчієм, пролежав цілі десятиліття “на полиці”.

“Наталка Полтавка” (1936). Перша стрічка винайденого Кавалерідзе жанру кіноопери за однойменним музичним твором Миколи Лисенка. У зйомках були задіяні відомі українські театральні актори, які виконували партії власними голосами. Фільм було створено на замовлення партії, яка прагнула виступити монополістом національної класичної оперної спадщини: українські емігранти США почали знімати свою версію «Наталки Полтавки» роком раніше, й завданням Кавалерідзе було створити свою версію в рекордні терміни. Саме тому прем’єра “Наталки Полтавки” відбулась у Нью-Йорку в 1936 році.

“Григорій Сковорода” (1959). Біографія українського Сократа Григорія Сковороди, улюбленця єлізавєтинського імператорського двору, співака придворної капели, який, відмовившись від розкошів барокових палаців, обрав долю мандрівного мудреця. Знятий у шикарних петербузьких інтер’єрах та серед соковитих київських пейзажів, фільм відтворює історичну канву золотої епохи української культури – бароко.

Іван Кавалерідзе (праворуч) на знімальному майданчику

За часів німецької окупації Києва деякий час очолював відділ культури Київської міської управи. Це давало змогу рятувати ув’язнених у Сирецькому концтаборі митців, надати притулок єврейським сім’ям у селах Київської області, рятувати молодь від вивезення до Німеччини, підтримати київську інтелігенцію, зберегти від пограбування культурні цінності. Одного разу на пропозицію гостя в есесівській формі створити бюст Гітлера відповів, що ліпить лише з натури. А пізніше з’ясувалося, що то був радянський агент.

Наприкінці 1942-го підготував проект пам’ятника Тарасу Шевченку для міста Дубни на Рівненщині. Реалізувати задум завадили військові дії. Дещо пізніше Іван Кавалерідзе запропонував цей же проект для Хрещатика в Києві, однак не пройшов конкурс.

Пам’ятник Григорію Сковороді, встановлений в 1977-му на Контрактовій площі в Києві, був підготовлений за п’ять років до того, однак автору довелося перероблювати його шість разів. “За часів Григорія Сковороди простий люд ходив босоніж. Тому Кавалерідзе зробив фігуру  філософа без взуття, – згадував Олександр Юнін, генеральний директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе. – Цей проект вважався остаточним, проте секретар Центрального комітету Компартії України з ідеології Валентин Маланчук зажадав взути Сковороду: не годиться, мовляв, щоб народний філософ був босим. Через це майстри, які робили бронзову фігуру в натуральну величину, допустили помилку: тулуб вийшов коротким. Довелося відкласти відкриття пам’ятника і зайнятися його доопрацюванням: тулуб подовжили в талії”.

Іван Кавалерідзе, якого називали “українським Мікеланджело”, жив виключно мистецтвом. Невтомно шукав досконалість і радів кожному новому дню. “Найщасливіший день сьогодні, – писав він у щоденнику в 1977-му. – Чому? Бо він є і я живу!”.

Помер 3 грудня 1978-го в Києві, похований на Байковому цвинтарі.

Використані джерела:

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/kviten/13/1887-narodyvsya-ivan-kavaleridze-skulptor-ta-kinorezhyser

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/ivan-kavaleridze-mitetsy-ridkisnogo-talantu/