ARТ- територія

«ХАЙТАРМА» – СКОРБОТНЕ ДЗЕРКАЛО ІСТОРІЇ

«Хайтарма» – перший кримськотатарський повноформатний художній фільм і перша художня картина про депортацію кримських татар. Режисер фільму і виконавець головної ролі Ахтем Сеїтаблаєв.

Фільм вперше представили в Україні 17 травня 2013 року в сімферопольському кінотеатрі імені Т. Г. Шевченка, напередодні Дня жалоби за жертвами депортації кримськотатарського народу.

Фільм створений на основі реальних подій і розповідає про сталінську депортацію кримських татар, вчинену у травні 1944 року. Ця трагічна сторінка в історії кримськотатарського народу показана через погляд прославленого льотчика, національного героя кримських татар Амет-Хана Султана: після вигнання нацистських окупантів з Криму, військове командування дозволило Амет-Хану разом з його бойовими товаришами відвідати батьків у Алупці.

За збігом обставин на час перебування льотчиків у Алупці припала операція НКВС з примусової депортації кримських татар. Радянський ас, якого боялися німецькі пілоти, не зміг захистити свій народ від злочину Сталінського режиму.

Цікаві факти:

· “Хайтарма” в перекладі з кримськотатарського “повернення”.

· Фільм знято за кошти кримськотатарського бізнесмена Ленура Іслямова на його телеканалі ATR. Вартість картини 1,5 млн. дол. Найбільш витратною статтею було виробництво декорацій часів Другої світової війни, створення історичних костюмів, оренда необхідних для зйомок зброї, поїздів, автомобілів та літаків тих часів.

· Стрічка знімалася за принципом народної толоки — більшість ролей зіграли непрофесійні актори. У масових сценах знялися понад тисячу осіб з усього Криму. Велика їхня частина — люди похилого віку, які пережили трагічні події 18 травня 1944 року. Зйомки тривали півроку у 2012 році в Алупці, Бахчисарайському районі і Судаку.

До Вашої уваги вибрані уривки з Ахтемом Сеїтаблаєвим з інтерв’ю 2013 року

– Скажіть, Ахтем, що означає "Хайтарма"?

– "Хайтарма" у перекладі з кримськотатарської означає повернення, так само називається і життєстверджуючий танець, який червоною ниткою проходить через цей драматичний фільм.

– Образ Амет-Хана Султана, по-моєму, не був відображений в жодному з художніх творів?

–У художньому кіно його образ не був представлений. Я пишаюся тим, що був першим, хто втілив його на екрані і зняв про нього фільм. Сказати, що Амет-Хан - легенда для всього нашого народу, - це буде не зовсім повним і точним формулюванням. З самого дитинства будь-яке кримськотатарське хлопчисько чуло про двічі Героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана. Напевно, не помилюся, якщо скажу, що в душі ми всі мріяли стати такими, як він.

Під час роботи над фільмом ми довго думали, чому центральним персонажем є саме Амет-Хан, адже він після подій, пов'язаних із депортацією, повернувся на фронт, більше того, став двічі Героєм Радянського Союзу. Вивчивши біографію його і людей того покоління, я переконався, що люди з такою внутрішньою конституцією, вихованням, з тим оточенням, в тій ситуації, в якій вони перебували - адже йшла війна, - не могли собі й уявити, як можна стати зрадниками великої батьківщини - Радянського Союзу - і своєї малої батьківщини - Криму і конкретно - свого дому. Єдиний, напевно, вихід для Амет-Хана був - довести, що він не зрадник і його народ не зрадник. Він мав повернутися на фронт і стати двічі Героєм. Після війни ця людина стала льотчиком-випробувачем, встановила більше сотні світових рекордів. Саме те, що я був режисером картини, допомогло мені побороти страх перед цією роллю.

Доля Амет-Хана дуже кінематографічна і драматична. Адже це історичний факт, що він у складі полку радянських асів 8-ї повітряної армії визволяв Севастополь, отримав короткострокову відпустку, приїхав додому в Алупку зі своїми товаришами по службі. Саме життя написало таку драматургію, що не скористатися і не зробити на основі цих життєвих фактів сценарій було б неправильно.

– Вам доводилося спілкуватися з родичами Амет-Хана?

– Під час зйомок, напевно, через кілька днів, я звернув увагу на одного дуже статурного чоловіка, навколо нього збиралися люди, тобто така собі людина-магніт. А вже фактично після закінчення знімального періоду він підійшов до мене і подякував за фільм. Виявилось, це двоюрідний брат Амет-Хана Султана. У мене був шок. Тобто, людина за весь знімальний період про це не говорила, але всією своєю поведінкою на знімальному майданчику і вдумливим ставленням формувала атмосферу під час зйомок. Коли такі люди оточують тебе, це дуже важливо.

Для моєї сім'ї тема депортації дуже близька. Моїй мамі тоді було всього 6 років, батьку - 4. Мама пам'ятає більш детально, ніж батько. Вона пам'ятає, як уночі їх вивозили. Багато спогадів матері було включено потім до сценарію "Хайтарми". Зокрема і те, що не всі співробітники НКВД вбачали в кримських татарах ворогів народу. Саме в маминій сім'ї був випадок: буквально за кілька годин до початку операції з депортації до них зайшов співробітник, який нічого не пояснюючи, попередив про те, що необхідно зібрати якісь речі, їжу. Вони навіть не зрозуміли, навіщо він це говорив. А через кілька годин почалося примусове виселення, і та людина брала участь у цій операції, але все-таки зумів допомогти зібратися сім'ї.

Про те, що у вагонах жінки народжували, мама пам'ятає. Власне кажучи, якщо бути дуже точним, наш фільм на 90% заснований на документальних фактах, спогадах очевидців. Я зустрічався з ними, дізнавався подробиці. Була проведена дуже велика і ретельна робота з підготовки до зйомок.

– Як у цілому проходили зйомки фільму?

– Атмосфера на майданчику була такою, що багато членів знімальної групи, а серед них кримських татар було всього кілька чоловік, починали спілкуватися кримськотатарською мовою, нехай і недосконалою, з акцентом... Виявляється, вони купили розмовник і почали його активно вивчати, причому, їх ніхто не змушував, але була відповідальність, вони розуміли, про що буде фільм і відчували свою причетність до долі нехай маленького, але народу.

Це ось, до речі, щодо питання про атмосферу. У зйомках брали участь не лише кримські татари, допомога йшла звідусіль. Узяти той же Бахчисарай, де ми знімали буквально на вулицях. Коли дізнавалися про що фільм, запрошували в будинки, поїли чаєм і кавою, годували. Я зрозумів, що просто обожнюю цих людей і цю землю.

Дуже відповідальний момент – масові зйомки, в яких брали участь більше тисячі людей. З них близько двох третин – саме ті люди, яких депортували, правда, тоді вони були дітьми. Ми всі розуміли, що знімальній групі необхідно дотягнутися до тієї міри очікувань, яка була в цих людей під час зйомок. Це стосується того епізоду, який ми знімали на площі під дощем. Я вам хочу сказати, що сім годин знімальної зміни під дощовими установками, ще й восени, важко витримати. Але жодна людина з масовки не пішла.

– Образ майора СМЕРШу Кротова мав реального прототипа в житті?

– Для мене персонаж майора контррозвідки СМЕРШ Кротова, якого чудово втілив актор Олексій Горбунов, багато в чому збірний. Це образ офіцера, людини справжнього, чоловічого загартування, з тих, для кого честь, гідність і благородство, фронтова чоловіча дружба - не порожні слова. В даному разі майор Кротов - не Іуда. Він абсолютно свідомо йде на посадовий злочин, рятуючи сім'ю Амет-Хана, розуміючи, що тим самим підписує собі смертний вирок. Але як офіцер він має віддати борг: раніше Амет-Хан Султан у небі над Ярославлем відважно кидається в повітряний бій, тим самим рятуючи від бомбардування багатьох людей, у тому числі й сім'ю Кротова.

– Через увесь фільм проходить персонаж дідуся, кримського татарина, який допомагає поховати бойового побратима Амет-Хана Султана, напуває водою співробітника НКВС, який потім заганяє його у вагон. Це своєрідний художній хід?

– Дякую, для мене це дуже важливий образ, один з наріжних персонажів. Якщо помітили, він протягом усього фільму говорить лише кілька фраз. Решта - це вираз обличчя, міміка, жести, очі... Ми хотіли показати, що війна була Вітчизняною. Її і стали називати так після відомого звернення Сталіна 3 липня 1941 року: "Брати і сестри". Це ж абсолютно біблейське, якщо можна так сказати, звернення. Після стількох років безбожності, гоніння на релігію загалом було послаблення саме під час війни. Це ми і хотіли показати. Те, що війна зачіпає кожного, незалежно від національності і віросповідання. Це ж не була війна конкретно за Сталіна і за Радянський Союз або за комуністів, а це була війна за тата, маму, дітей і дружин, братів і сестер. І цей дідусь-кримчанин для мене є носієм суті цієї землі, він не відмовляє в першому законі гостинності, хто б не зайшов до нього в дім, оскільки гість священний.