МИСТЕЦЬКИЙ ШЛЯХ МИКОЛИ МАЗУРА (75 років з Дня народження заслуженого художника України, члена НСХУ)

Микола Іванович Мазур – народний художник України, член Національної спілки художники України, монументаліст, скульптор, живописець-станковіст, графік, педагог, викладач кафедри дизайну

Народився 2 січня 1948 р. у Краснодарському краї (Російська Федерація). Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Грекова (1963-1968 рр.). Виставкову діяльність розпочав з 1972 р., створивши роботи для більше ніж 20-ти персональних виставок. 31968 до 1979 рр. викладав у Хмельницькій дитячій художній школі: з 1973 р. – її директор.

   З 2002 р. викладав фахові дисципліни на кафедрі дизайну Хмельницького національного університету. Мазур М. І. організував творчу школу, що охоплює викладачів І студентів кафедри. Він розробив і впровадив робочі програми навчальних дисциплін, які вперше викладалися у мистецьких ВНЗ України, а також сприяв становленню методології викладання спеціальних дисциплін, завдяки чому якість навчання студентів і рівень педагогічної майстерності викладачів кафедри дизайну постійно зростають та приносять вагомі успіхи.

   Як майстер композиції, Мазур М. І. працював над художніми творами, в яких відображається дух України. Глибоке проникнення в історію, в міфи нашого краю зробили його свідомим, національним митцем. Всесвітньо відомим став Музей пам’яті жертв голодомору (Державний історико-культурний заповідник «Межибіж»), ідейним натхненником та головним виконавцем якого є Микола Іванович. Також мешканцям міста Хмельницького відомі його значущі скульптури: «Янгол скорботи» – як пам’ятник жертвам тоталітаризму, пам’ятники Подільським воїнам-інтернаціоналістам та героям-пожежникам Чорнобиля. Окрасою нашого міста стала білосніжна скульптура «Віра. Надія. Любов», виконана Миколою Мазуром разом із сином.

   За мистецьку діяльність та вагомий внесок у духовно-культурне життя України і міста Мазур М. І. нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, Почесною відзнакою «За заслуги перед Хмельниччиною», визнаний Людиною року в номінаціях «Митець» та «Духовність», відзначений багатьма всеукраїнськими та обласними преміями, йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».

   Твори художника є в експозиціях музеїв міст: Києва (Національний художній музей), Хмельницького (обласний художній музей), Вінниці, Чернівців, Одеси та у приватних колекціях в Україні, Англії, Бельгії, Ізраїлі, Канаді, Німеччині, США, Сербії, Болгарії, Російській Федерації.

Монументальна творчість Мазура у м. Хмельницькому розпочалася наприкінці 1970-х років, коли він отримав замовлення від Хмельницького обласного управління внутрішніх справ на побудову в міському парку (нині парк ім. Чекмана) ігрового майданчика для дітей з метою ознайомлення останніх з основними правилами дорожнього руху.

Протягом 1979-1984 рр. у парку, на площі у чотири гектари, було створено об'ємно-просторову композицію із 13 об'єктів – своєрідних металевих скульптур з елементами кінематики, які враховуючи дитячу психологію і схильність до гри, виконують функцію великих дитячих іграшок, на які можна залізти, зручно вмоститися на сидіння і, уявивши себе вправним водієм, повітряним пілотом чи пасажиром, крутити справжнє кермо, тиснути на гальма, кнопки, важелі тощо. Назви промовляють самі за себе: «Вертоліт», «Велосипед», «Паровоз», машини «Ретро», «Лев» та інші.

Наприкінці 1980-х років виникла ідея організації простору і декоративного прикрашення площі біля кінотеатру «Сілістра» (нині клуб СВ). У 1991 р. тут було встановлено 8 металевих скульптурних композицій, виконаних М. Мазуром. Вони, різні за формою (дерева і кущі з птахами, плодами, символічними людськими фігурами), створюють уявний світ Саду, з якого ніколи не відлетять птахи, а будуть завжди співати, вічно молодою буде залишатись Весна-Веснянка, закликаючи нас розділити радість пробудження землі після довгого зимового сну.

  На перехресті вулиць Проскурівської та Свободи знаходиться пам'ятник, що присвячений пам'яті жертв тоталітаризму і нагадує про трагічні долі мільйонів радянських людей. Відомо, що на Хмельниччині майже 13 тисяч були незаконно страчені, близько 60 тисяч насильно вивезені впродовж 1930-1950 рр. Це були робітники, селяни, військові, керівники підприємств та установ – численні жертви «колективізації», «розкуркулення», «шпигуни» і «диверсанти». Їх називали «ворогами народу». Але унаочнились страшні бузувірства в перші дні окупації міста німцями, коли у підвалах приміщень НКВС та нинішнього театру ляльок було виявлено захоронення жертв режиму, а пізніше, 19 вересня 1966 р. , під час будівництва нового універмагу при ритті котловану під фундамент, були виявлені останки розстріляних в'язнів.

На початку 1990-х років у міської влади виник задум вшанувати безневинно убієнних. Від задуму до відкриття монумента пройшло більше чотирьох років. У сквері, на місці колишнього розташування НКВС, поблизу приміщення обласної прокуратури, спочатку була поставлена гранітна плита з означенням, що тут буде встановлено «Пам'ятний знак жертвам сталінських репресій», а 4 серпня 1998 р. , на сьому річницю Незалежності України пам'ятник було відкрито.

Цей пам'ятник, що його названо Ангелом скорботи, виник в уяві молодого скульптора Богдана Мазура і був втілений ним у співавторстві з батьком – Миколою Мазуром.

  Скульптори разом з архітектором В. Козубенко створили пам'ятник-символ, що не лише увічнив пам'ять про жертви насилля, але й об'єднав і примирив людей різних поколінь і націй, різних релігійних конфесій і політичних поглядів. Цим символом став Ангел, що зійшов з небес і ніби призупинився на мить у нині такому благословенному місці, серед дерев і квітів. На пам'ятнику скромний, але багатомовний напис: «Мешканці міста – жертвам репресій».

Пам'ятник  «Віра. Надія. Любов»

Коли на майдані Незалежності знесли пам'ятник колишньому вождю, постало питання: що зробити на цьому місці? Оголосили конкурс серед митців і за його підсумками зупинилися на проекті Миколи та Богдана Мазурів. Це було ще у 2002 році. Згодом у Києві приступили до роботи. «Пісні землі Подільської» – саме така перша назва скульптури. Але пам'ятники, як і люди, тяжко виношуються, важко народжуються та мають свій неповторний вигляд. Від задуму до втілення пройшло десять років…

  Спершу головний монумент області планувалося вилити з бронзи. Але зупинилися на новітньому сплаві полімерних смол, на вигляд схожого на мармур. Вагомим аргументом стало те, що вартість виготовленого з нього пам'ятника значно дешевше. Цей матеріал дуже надійний. Його використовують у будівництві літаків та багатьох інших міцних конструкціях. Саму скульптурну композицію відлили на Київському заводі «Ленінська кузня». Її унікальність не лише в художньому вимірі, а й технологічно: складається з понад 800 деталей, які з'єднані між собою анкерними болтами.

Пам'ятник висотою 9 м, шириною – 7,5 м. Згідно з офіційною версією, в основі композиції – постаті трьох давніх українських берегинь: Віри, Надії та Любові. Тріада розміщена на великому колі, яке символізує вічне, нерозривне коло буття і спадкоємності поколінь.  У цьому ж колі є фігури лелек, кетяги калини, грона винограду – символи родючості і єдності, рушники, якими здавна українські матері благословляють своїх дітей. А на зворотньому боці композиції кобзар з кобзою – виразник дум і надій українського народу.

ДЖЕРЕЛА

https://odb.km.ua/index.php?dep=1&dep_up=358&dep_cur=360#gsc.tab=0

https://allref.com.ua/uk/skachaty/Monumental-na_tvorchist-_rodini_Mazuriv_u_m%7C_Hmel-nic-kiiy?page=5