Лятошинський Борис Миколайович (3 січня 2025 р. -130 років із Дня народження)

 

Лятошинський Борис Миколайович — український композитор, диригент і педагог, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці. Композитор Борис Лятошинський є одним із найважливіших для української музики композиторів, бо заклав фундамент для створення української класики. Він був змушений творити в часи культурного терору СРСР і потерпав від шквальної критики «партійних» композиторів, проте зумів задати тренд на модернізм в українській музиці та зростив покоління музичних шістдесятників — «Київський авангард». Ковток свіжого повітря для української класики

Коли розмова заходить про академічну музику, часто звучить думка, що українська класика існує орієнтовно з XIX століття, мовляв, якщо тоді вже існували опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського та «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка, то відлік українських композиторських шкіл можна починати саме з тих часів.

Це лише частково правда, бо для повноцінного існування будь-якої музичної тяглості потрібна єдність традицій, що передавалися б митцями із покоління у покоління. Українські композитори-романтики XIX століття, на жаль, не змогли створити єдиний стандарт української академічної музики та передати його нащадкам — це було майже неможливо за умов, в яких колись перебувала колоніальна Україна.

Борис Лятошинський народився 22 грудня 1894 року (3 січня 1895) в Житомирі в сім’ї інтелігентів. У 1918 році закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира, в 1919 році – Київську консерваторію в класі композиції Р. М. Глієра. З 1920 року – викладач Київської консерваторії, з 1935 року – професор (в 1935-1938 і 1941-1944 роках – професор МГК імені П. І. Чайковського). У 1944-1949 роках – завідувач кафедри теорії музики КГК імені П. І. Чайковського.

 Був головою Асоціації сучасної музики, яка діяла в 1926-1929 роках, членом оргбюро Спілки композиторів України (1932-1939), оргкомітету СК СРСР (1939-1948). У 1939-1941 роках – голова, потім – член правління СК УРСР.

Лятошинський був учнем Рейнгольда Глієра, київського композитора німецько-польського походження. Вчитель найбільше вплинув на музичний світогляд амбіційного Лятошинського, який написав дебютну симфонію в часи перших національно-визвольних змагань, приблизно у 23 роки. Довгий час молодий композитор не міг добитися її виконання, аж поки Глієр не організував це в 1926 році, виступивши диригентом. Цей твір був натхненний російським композитором Олександром Скрябіним і був першою професійною симфонічною роботою в Україні після «аматорських» спроб попередників.

Після написання Першої симфонії Лятошинський поступово заглиблювався у західний культурний контекст. Українізація 20-х років XX століття спричинила культурний бум завдяки доступу до європейської літератури й музики, тож композитор налаштовував свій власний радіоприймач на західні хвилі, ловив Мюнхен і Варшаву й намагався слухати концерти тогочасної модерністської музики, водночас виробляючи власний стиль.

Незважаючи на видатний внесок в українську музику, піддавався критиці влади під час радянської кампанії по боротьбі з формалізмом.

Борис Лятошинський — один із найвагоміших для української музики композиторів. Наздогнавши романтизм та написавши перші в українській класиці п’ять професійних монументальних симфоній, він, водночас, зумів задати тренд на модернізм у нашій музиці. У радянські часи він осучаснив її небаченими раніше інноваціями: одним із перших на наших теренах почав розширювати горизонти гармонії та використовувати атональність у творах.

До Лятошинського у нас не було композиторів-симфоністів масштабу Ріхарда Вагнера й Дмитра Шостаковича з одного боку, і модерністів в дусі Бели Бартока, Ігоря Стравінського й Кароля Шимановського, з іншого. Поєднавши у творчості два актуальних на той час напрямки, Борис Лятошинський став ковтком свіжого повітря у часи тоталітарної радянської задухи XX століття. Він також знайшов можливість передати свої знання наступному поколінню, виховавши учнів із групи «Київського авангарду», які пізніше запустили процес деколонізації української академічної музики.

Найголовніше з цього — пан Борис доклався до створення української академічної музики, якою ми знаємо її сьогодні.

 

 

Лятошинський помер 15 квітня 1968 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

 

Творчість Лятошинського:

опера «Золотий обруч»

опера «Щорс»

«Український квінтет»

п’ять симфоній, три симфонічні поеми, п’ять струнних квартетів, романси, кантати, музика до драматичних спектаклів, кінофільмів

«Український квартет»

«З минулого» – чотири змішаних хору a cappella, op. 69

1. «Ти спиш один …» (слова А. А. Фета)

2. «Рим вночі» (слова Ф. І. Тютчева)

3. «У старому місті» (слова І. А. Буніна)

4. «Менует» (слова невідомого автора XIX століття)

 

 

Джерела: https://dovidka.biz.ua/boris-lyatoshinskiy-korotka-biografiya

 

https://slukh.media/texts/borys-lyatoshynskyj/

 

https://www.youtube.com/watch?v=YS0h8eqRzAI “Визнаний світом композитор житомирянин Борис Лятошинський. До дня народження музиканта”

 

https://www.youtube.com/watch?v=XSO_i9bzzns “Борис Лятошинський. Про композитора: Проект "Заборонена музика"”

https://www.youtube.com/watch?v=PZ4HVg1B3Gw “Борис Лятошинський. Огляд творчості. Біографія”.