Трагедія Бабиного Яру: пам’ять попри все жива

 Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.

Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.

По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками. 

Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.

Ми побачили жорстокі масові вбивства рашистами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні, зґвалтування. Навіть іноді мали місце намагання спалити тіла, щоб приховати вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців буде належно покарано.

Історична довідка

Расова доктрина. Нацистська ідеологія засновувалася на расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж узагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).

Друга світова війна, що була наслідком змови двох тоталітарних режимів (нацистського та радянського) перекреслила ці наміри, але створила умови для «остаточного розв’язання єврейського питання». Після того, як Німеччина та її союзники окупували Польщу, Литву, Латвію, Естонію, а також Бессарабію з Буковиною, під владою двох диктаторів опинилося 75 % європейського єврейства (більшість із них не пережила Голокосту).

Голокост кулями в Україні. В окупованому СРСР «акції зачисток» почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Усього в таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзатцкоманда 5-ї айнзатцгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв.

У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисячі місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У травні 1944-го тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, вивезли до концтабору Аушвіц. Більшість вивезених загинула в газових камерах.

Після окупації Одеси румунські військові розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна влада теж створила гетто й табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.

Терор в окупованій Україні знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб. Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ), Богданівка Одеської області – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський Хмельницької області  – 23,6 тисячі, Дальник Одеської області – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч жертв.

Бабин Яр. 19 вересня 1941 року війська Вермахту ввійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в 20-х числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.

28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення з наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – Сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.

Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа.

У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року йдеться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники». Із середини жовтня у Бабиному Яру та його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.

Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який замінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні–травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.

З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так й українські націоналісти.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.

18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі з огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла та дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи проводилися в режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.

До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося не більше як двом десяткам сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.

Штандартенфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943-му. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.

Виконавці злочину. Охоронні й поліційні функції для забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії Вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої «української допоміжної» поліції. Разом із Вермахтом у місті з’явилися представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від «небезпечних елементів» і придушувати рух спротиву. «Відповідальною» за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь» та два батальйони поліцейського полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.

Жертви Бабиного Яру. Головними жертвами нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більш як половину страчених. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів.

Серед перших жертв – військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії.

У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150 ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях – у Святошині та на Березняках.

З середини жовтня 1941 року неподалік Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.

Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві – не менше 600 осіб.

У жовтні 1941 року почалися арешти членів підпільних райкомів КП(б)У. Тільки до кінця 1941-го арештували понад 50 керівників залишеного в місті підпілля. Всього ж до кінця німецької окупації Києва загинуло близько 617 осіб.

Праведники Бабиного Яру

Порятунок євреїв у роки нацистської окупації Європи став предметом вивчення у Державі Ізраїль. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму Яд Вашем 1963 року затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». Праведниками визнаються неєвреї, які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. Всіх, хто був причетний до порятунку, нагороджують медалями й дипломами, на їхню честь висаджують дерева на Алеї Праведників, їм призначають довічні пенсії.

У СРСР знищення євреїв під час Другої світової війни замовчувалося. Наслідком цього стало й те, що рятівники з цих територій (включно з УРСР) опинилися поза практиками вшанування. На момент розпаду Радянський Союз посідав 17-те місце серед країн, звідки походили Праведники народів світу. Активні пошуки жителів України – рятівників євреїв розпочалися лише з жовтня 1988 року, коли запрацювало Київське товариство єврейської культури та його перша структура – фонд «Пам’ять Бабиного Яру». Фонд спрямував зусилля на пошук праведників в Україні. У квітні 1989-го він затвердив звання Праведник Бабиного Яру і Праведник України. На 1 січня 2021 року відомі імена  2673 Праведників з України (4 місце серед країн, у яких встановлено факти порятунку).

Праведники – це цивільні беззбройні жителі окупованих територій. Серед них люди різних національностей – українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи Праведників, мусимо пам’ятати, що їхні вчинки – не лише факти порятунку людей чи цілих сімей, а й  ризик власним життям, життям рідних, включно з малолітніми дітьми або старими батьками.

Історії 190 праведників (у тому числі православного священника Олексія Глаголєва та його родини, котрі першими з українців отримали звання «Праведник народів світу») зібрано в Банку портретів, розробленому в межах проєкту «Українці-рятівники. Марафон історій». Мета цього проєкту Національного музею історії України у Другій світовій війні, Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Українського інституту національної пам’яті – зібрати на одному електронному ресурсі біографічні довідки, фото, документи, відео про українців, які під час Другої світової війни рятували євреїв, ромів та інших жертв нацизму.

 

Спільно з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Посольством Ізраїлю в Україні Український інститут національної пам’яті встановив у Бабиному Яру інформаційно-навігаційні стенди івритом, українською, англійською мовами. Стенди містять мапу території заповідника з позначеними на ній пам’ятниками та пам’ятними знаками й розповідають про трагедію Бабиного Яру, сам заповідник та сучасну меморіалізацію жертв Бабиного Яру в Україні.

На сайті Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру працює віртуальна виставка «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії». Її створено за матеріалами мультимедійної експозиції, що проходила минулої осені в Музеї історії м. Києва до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру.

Виставка має українську та англійську версії, є повністю інтерактивною і супроводжується відео екскурсією українською мовою.

Проект реалізовано Музеєм історії м. Києва та Громадським комітетом «Бабин Яр» за підтримки Українського інституту національної пам’яті та канадської благодійної ініціативи «Українсько-єврейська зустріч».

Для створення виставки використано також матеріали з колекцій Всеукраїнської єврейської ради і Музею «Героїзм та Голокост», Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», Національного музею історії України, Українського центру вивчення історії Голокосту, Центру дослідження історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Фундації ім. Олега Ольжича, приватних збірок.

Автор і куратор проекту – Віталій Нахманович, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр».

Віртуальна виставка доступна за посиланням.

Переглянути матеріали виставки можна за посиланням. 

Бабин Яр – Національний історико-меморіальний заповідник.

https://babynyar.gov.ua/gallery

https://babynyar.gov.ua/education/history/

 

Місце трагедії, що стало символом Голокосту. Невимовний біль всього людства і пам’ятка про ціну людського життя

Місце багатоголосої пам’яті

У вересні 1941 року Бабин Яр став одним із перших «воріт пекла» Голокосту. За два дні понад 33 000 євреїв були розстріляні, що стало наймасштабнішою одночасною стратою євреїв під час Другої світової війни. Ця трагедія символізує початок Голокосту як систематичного знищення єврейського народу нацистами.

Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» створений для донесення до громадян історії трагічних подій масового знищення нацистами мешканців Києва і військовополонених у Бабиному Яру.

Менора

На цьому бронзовому меморіалі двома мовами викарбувані слова з Біблії “Голос крові брата твого волає до мене з землі”. Важкі, болючі, сповнені суму, але такі точні і чесні. Жива пам’ять про євреїв, що були розстріляні в часи окупації Києва. Відкриття бронзового семісвічника, символа єврейської культури, відбулося на 50-ту річницю трагедії Бабиного Яру в 1991 р.

Символічна Синагога “Місце для роздумів”

14 травня 2021 року на схилах Бабиного Яру з’явилася символічна Синагога. В цей день країна вперше відзначала день пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої Світової Війни. Місце обране не випадково, схил поруч з Менорою багато років вважався місцем скорботи та молитви. Оздоблене накшталт старовинних Синагог, що були знищені під час війни, “місце для роздумів” відкривається наче книга для всіх, хто хоче вшанувати пам’ять жертв трагедії

Трагедія Бабиного Яру не обмежується лише єврейськими жертвами. Упродовж окупації тут були страчені ромські громади, українські патріоти, військовополонені, діти, психічно хворі та представники інших національностей і культур.

Після війни радянський режим намагався стерти пам’ять про ці події, перетворюючи Бабин Яр на місце забудови та промислових відходів. Це призвело до Куренівської трагедії 1961 року, коли прорив дамби змив сотні життів, вкотре перетворивши це місце на символ знехтуваної пам’яті та людської трагедії.

Сучасні виклики: війна та пропаганда

У 2022 та 2023 роках під час російських обстрілів територія меморіалу Бабиного Яру зазнала значних пошкоджень. Загинули люди, які перебували неподалік. Це підкреслює загрозу, яку тоталітарні режими становлять для пам’яті, культури й свободи.

Місія Бабиного Яру

Сьогодні Бабин Яр є простором, що об’єднує людей і громади. Тут пам’ять про трагедії стає потужним інструментом діалогу, збереження історії та боротьби за справедливість. Увага приділяється кожній спільноті і в тому числі тим, чий голос довгий час залишався нечутним.

На території заповідника працює Виставковий центр «Жива пам’ять» в якому проходять виставки, дискусії та освітні проєкти, які аналізують історичні уроки та їхнє значення для сучасності.

Адреса: вул. Юрія Іллєнка, 46А
Режим роботи: щоденно з 10:00 до 17:00
Вхід вільний.

Міжнародне визнання

11 грудня 2024 року під час 19-го засідання Комітету із захисту культурних цінностей у разі збройного конфлікту, що проходило в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, Національному історико-меморіальному заповіднику “Бабин Яр” було надано статус посиленого захисту відповідно до Гаазької конвенції 1954 року та її Другого протоколу 1999 року.

 

Пам'ятники на території Заповідника «Бабин Яр»

Докладніше: Вшанування Бабиного Яру

Пам'ятка національного значення

 «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру»

Пам'ятки місцевого значення

Пам'ятний знак «Менора»,

Пам'ятний знак розстріляним у Бабиному Яру дітям,

Пам'ятник українським остарбайтерам та жертвам нацизму,

Дерев'яний хрест у пам'ять про розстріляних членів ОУН та поетеси О.Теліги,

Пам'ятний знак жертвам Куренівської трагедії 1961 р,

Пам'ятник Герою України Київській підпільниці Т. Маркус,

Дерев'яний хрест у пам'ять про розстріляних священнослужителів за заклики до захисту Вітчизни від німецьких загарбників,

Встановлений камінь з написом: «В пам'ять про ромів, розстріляних у Бабиному Яру»,

Встановлений камінь на ознаку спорудження єврейського центру «Спадщина»,

Пам'ятні хрести з написом «І на цьому місці вбивали людей в 1941 р. Господи упокой їх душі»,

Дорога скорботи (від вул. Юрія Іллєнка до памятного знаку «Менора»).

Щойно виявлені пам'ятки

Склеп родини Качковських

Пам'ятні знаки, які відображають різні сторінки трагедії Бабиного Яру

в'язням Сирецького концтабора, встановлений в 90-ті роки на розі вулиць Дорогожицької та Парково-Сирецької,

київським футболістам — на вул. Грекова, 22-а,

пацієнтам психіатричної лікарні, розстріляним в 1941—1942 рр. — на території Кирилівської лікарні.

пам'ятний знак початку «Дороги скорботи» на перетині вул. Юрія Іллєнка та Дорогожицької.

памятник-нагадування про Бабин Яр і його жертви (Памятник знаходиться на перетині вулиць Кирилівської і Петропавлівської на Подолі).

Пам'ятник Олені Телізі на перетині вулиць О. Теліги та Ю. Іллєнка.

 

Інші меморіальні об'єкти

Православний храм у честь ікони Божої матері «Всіх скорботних Радість» у Бабиному Яру.

Символична дерев'яна синагога «Місце для роздумів» за проєктом архітектора Мануеля Херця. Зроблена в формі книжки, що розкладається за допомогою рейок.

Аудіовізуальна інсталяція «Дзеркальне поле» (автор ідеї та концепції — Максим Демиденко).

«Кришталева стіна плачу» (авторка — сербська й американська художниця Марина Абрамович).

«Погляд у минуле» (на місці прориву дамби під час куренівської трагедії)[21].

«Погляд у минуле. Дерево» (на Берестейському проспекті)

 

Благодійний фонд «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» — неурядова благодійна організація, що декларує своєю метою збереження і вивчення історії Голокосту.

Дзеркальне поле

29 вересня 2020 року було відкрито інсталяцію «Дзеркальне поле» — сорокаметровий дзеркальний диск із високими дзеркальними металевими колонами. Їх прострелено сотнею тисяч куль того ж калібру, від яких загинули люди на цьому місці, з отворів щогодини лунає звук, зокрема, голоси перелічують імена жертв Бабиного Яру. Поряд розміщені монітори на яких можна побачити та почути історії праведників, що рятували євреїв, свідків трагічних подій та інформацію про загиблих

Інсталяція «Погляд у минуле»

27 січня 2021 року відбулася церемонія відкриття інсталяції «Погляд у минуле». Робота української художниці та архітекторки Анни Камишан присвячена Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту та розміщена на проспекті Перемоги являє собою два кам'яних валуни природної обробки з поваленим деревом між ними.Поруч розміщені фотографії німецького військового фотографа Йоганнеса Геле, який восени 1941 року зробив серію кольорових знімків в окупованому Києві. Серед них найвідоміші фото Бабиного Яру, зроблені одразу після масового розстрілу понад 33 тисяч євреїв 29-30 вересня 1941 року.

У березні 2021 року відкрито інсталяцію «Погляд у минуле», присвячену 60-й річниці Куренівської трагедії. Монумент у вигляді збільшеної вдесятеро цеглини встановлено на місці прориву дамби 3 березня 1961 року

Кристалічна стіна плачу

6 жовтня 2021 року був представлений ще один об'єкт — «Кристалічна стіна плачу» авторства художниці-концептуалістки Марини Абрамович

 

 

Допоміжну роль можуть відіграти матеріали виставки «Українська Друга світова», зокрема, її стенди «Голокост. Бабин Яр та «остаточне розв’язання єврейського питання» та «Українці – Праведники Народів Світу».

Спільно з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Посольством Ізраїлю в Україні Український інститут національної пам’яті встановив у Бабиному Яру інформаційно-навігаційні стенди івритом, українською, англійською мовами. Стенди містять мапу території заповідника з позначеними на ній пам’ятниками та пам’ятними знаками й розповідають про трагедію Бабиного Яру, сам заповідник та сучасну меморіалізацію жертв Бабиного Яру в Україні.

 

 

Джерела:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-tragediyi-babynogo-yaru-2022

http://history.kby.kiev.ua/

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-dabyn-yar-pamiat-na-tli-istorii

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE-%D0%BC%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%C2%AB%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D0%BD_%D0%AF%D1%80%C2%BB#%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%94%D0%BA%D1%82_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%88%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE-%D0%BC%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%C2%AB%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D0%BD_%D0%AF%D1%80%C2%BB

 

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80_%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83_%C2%AB%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D0%BD_%D0%AF%D1%80%C2%BB

Рей Чарльз - Jazz-легенда

    Jazz-Легенда Раймонд Чарльз Робінсон 

Раймо́нд Чарльз Ро́бінсон (англ. Raymond Charles Robinson), відомий як Рей Чарльз (англ. Ray Charles; 23 вересня 1930 — 10 червня 2004) — американський співак, клавішник і композитор різних музичних напрямів: джаз, блюз, рок-н-рол та кантрі, — який нерідко поєднував їх в один стилістичний сплав; один із творців стилю соул. На фестивалі MIDEM в Монако 1994 року Рею Чарльзу було вручено приз за вклад у сучасну музику.

Рей є ключовою фігурою в розвитку сучасної музики, його часто включають у списки найкращих музикантів XX століття.

Рей Чарльз Робінсон був сином Арети Робінсон та Бейлі Робінсона. Коли Рей був дитиною, його сім'я переїхала із Олбані, штат Джорджія, до маленької афроамериканської громади на заході міста Грінвілл, штат Флорида.

Батько у житті Рея не відігравав важливої ролі, після народження сина він покинув сім'ю. Його зацікавлення музикою з'явилось ще в трирічному віці, слухаючи, як власник кафе Red Wing Cafe Вайлі Пітмен грав бугі-вугі на старому піаніно. Згодом Пітмен навчив хлопчика грі на піаніно.

Приблизно з чотирьох-п'яти років Рей почав втрачати зір і до семи уже повністю осліп. Найімовірніше, сліпота була сприченена глаукомою.

Рей відвідував школу для глухих та сліпих у Сент-Огастіні, штат Флорида із 1937 по 1945, де розвивав свій музичний талант.

У школі Рея вчили тільки класичної музики. Попри те, що вона йому подобалась, він також хотів грати джаз, блюз та кантрі, які чув по радіо. Кожної п'ятниці шкільна літературна спілка організовувала збори, де Чарльз грав на фортепіано і співав популярні пісні.

Навесні 1945 року, коли Рею було 14 років, померла його мати. Її смерть стала для нього шоком, пізніше він говорив, що смерті брата і матері були "двома великими трагедіями" у його житті.

Після смерті матері Рей не повернувся до школи. Він почав жити  із парою, які були друзями його матері. Впродовж року він грав на піаніно для різних колективів у Рітц театрі у Лавіллі, заробляючи 4 долари за ніч. Потім він переїхав до Тампи, де він грав у південній групі під назвою The Florida Playboys. Саме тоді він почав носити сонцезахисні окуляри, які були зроблені дизайнером Біллі Стіклсом.

Рей Чарльз є власником одного з найбільш упізнаваних голосів у світовій музиці. Це — спів того, чий словниковий запас далекий до того, щоб передати щось, що перебуває в його серці і думках, і того, чиї почуття занадто сильні для задовільного словесного чи звичайного музичного вираження. Він не може вам це просто сказати. Не може навіть заспівати. Йому потрібно вам це прокричати, голосом, повним відчаю чи радості. І один лише голос, з невеликою допомогою тексту або музики, передає потрібне повідомлення.

Зазвичай Рей Чарльз характеризується як баритон. У нього в розпорядженні знаходиться, щонайменше, три з половиною октави.

Майже відразу ж після підписання контракту із Atlantic Records, Чарльз випускає свій перший сингл. «Mess Around» що був R&B хітом у 1953 році. «It Should Have Been Me» та «Don't You Know» у 1954 році, а «I Got A Woman» (у складі із групою Ренальда Річарда) привів Рея до національної популярності та визнання. У цій композиції 1955 року Рей вперше натрапляє на свою безпомилкову тужливу вокальну манеру, близьку госпелу, яку прекрасно відтіняли пружні, підведені аранжування духових. Пісня досягла вершини у Billboard's чарті R&B синглів у 1955 році, і відтоді до 1959 року він мав серію R&B успіхів включаючи «Fool For You» (# 1), «This Little Girl of Mine», «Lonely Avenue», «Mary Ann», «Drown in My Own Tears» (#1) та хіт «The Night Time (Is the Right Time)».

За цей час перехідного періоду, він наймає молодий дівчачий колектив із Філадельфії, The Cookies які були бек вокалом, записується із ними у Нью-Йорку та змінює їхню назву на The Raelettes.

У 1959 р. Чарльз увійшов в Топ 40 радіо з виходом його імпровізованого номера, «What'd I Say», спочатку задуманий коли Чарльз був на концерті. Пісня досягла першого місця у списку R&B і увійшла у першу топ десятку у поп — чарті, досягнувши 6 позиції. Чарльз також записав «The Genius of Ray Charles», перш ніж покинути Atlantic Records заради вигіднішої угоди із ABC-Paramount Records (пізніше прейменована на ABC) у 1960 році. Угода дала Чарльзові високі можливості, а саме повний творчий контроль і в кінцевому рахунку власність на майстер-записи.

Хіт-пісні, такі як «Georgia On My Mind» (США #1 POP, #3 R&B), «Hit the Road Jack»(США #1 POP і R&B), «One Mint Julep» (#8 POP, #1 R&B) і «Unchain My Heart» (# 9 POP, # 1 R&B) допомогли йому з переходом до R&B- успіху, і його орієнтир 1962 року, альбом, Modern Sounds in Country and Western Music, та його Modern Sounds in Country and Western Music, Vol. 2, допомогли привести Кантрі у Мейнстрим музики. Його версія пісні Дона Гібона (Don Gibson), «I Can't Stop Loving You» очолила усі поп — чарти протягом п'яти тижнів і залишилась на #1 R&B протягом десяти тижнів у 1962 році. Також це була пісня під номером один у Великій Британії. У 1963 році він заснував свій власний лейб, Tangerine records, разом із ABC-Paramount.поп — хіти у 1963 році «Busted» (США #4) та «Take These Chains From My Heart» (США # 8), а також в Топ 20 чотири роки потому, у 1967 році, із своїм «Here We Go Again» (США #15) (дует із Норою Джонс у 2004).

Після 70-х років його музична творчість приймалося критиками і слухачами неоднозначно — деякі пісні були надзвичайно популярні, у той час як інші так і залишилися невизнаними аудиторією. У цей час він концентрував увагу на живих виступах, а на студійних альбомах було дуже багато прохідного матеріалу. Музика стає більш одноманітною, вимальовується ухил у бік стилю кантрі. У цей період найбільшу популярність набуває пісня «America the Beautiful», що вийшла на примітному альбомі «The Message for People», першому політично забарвленому альбомі музиканта. Вважається, що аранжував класичну пісню в стилі госпел /ритм'н'блюз, Рей дав їй голос і друге народження. Наступний вартий уваги альбом — «Renaissance» (1975). До нього увійшла пісня Стіві Вандера «Living for the city», записана Реєм всього через кілька місяців після виходу оригіналу. За цей трек Рей отримує Ґреммі . Стіві Вандера дуже високо оцінив версію Чарльза, а також заспівав з ним цю пісню дуетом у 1990 році. До речі, це був єдиний в історії випадок співпраці Рея Чарлза і Стіві Вандера на одній сцені. Версія Рея «Georgia On My Mind» була проголошена гімном штату Джорджія 24 квітня 1979 року.

Крім того, в даному періоді варто виділити версію класичної опери Дж. Гершвіна "Porgy & Bess" дуетом з Клео Лейн {RCA Victor, 1976}, а також альбоми «True to Life» {Atlantic, 1977} і «Love & Peace» (Atco, 1978).

Характерні риси цього періоду — активне використання практично у всіх композиціях модного тоді родес-піано з його пізнаваним звуком, довгі соло на ньому ж, пронизливі струнні аранжування, мелодійні балади і надривний вокал. Також Рей надає своїм пісням сучаснішого звучання, вводить електронні елементи, часто замінюючи ними реальні інструменти. З цього часу бере початок його «фірмова» манера гри на синтезаторі, з електронними соло, що імітують електрогітару. Для досягнення подібності Рей допомагав собі пітч-колесом, до 90-х років досягнувши в цьому досконалості.

Наприкінці 80-х відбувся ряд подій, ще більше збільшили визнання Рея серед молодої аудиторії. У 1984 році виходить альбом дуетів «Friendship». На ньому Рей записався з деякими модними в кантрі -співтоваристві музикантами, а також з такими стовпами музики, як Тоні Беннет (пісня «Everybody gets the blues») та Біллі Джоел («Baby Grand»).Він знявся в епізоді фільму «Брати Блюз» із Джоном Белуші і Деном Екройд. У 1985 році «Night Time Is the Right Time» з'явилася у серії «Happy Anniversary» популярного телешоу «The Cosby Show» на Ен-Бі-Сі. У 1985 році Рей виступав під час інавгурації Рональда Рейгана.

У 1986 році він виконав пісню «America the Beautiful» під час шоу «WrestleMania 2».Рей брав участь у рекламній кампанії «Diet Pepsi», яка знову сильно збільшила його популярність. Під час цієї кампанії Рей використовував знаменитий слоган «You Got The Right One, Baby!». Також він брав участь у телешоу «The Super Dave Osbourn Show». На початку 90-х років Чарльз брав участь у кількох музичних проєктах — так, зокрема, в проєкті свого давнього друга Квінсі Джонса «I'll be good to you» (1990), (дуетом з Чакою Хан, премія «Ґреммі» 1990 р .). Чарлза запрошують у різні спільні проєкти, як наприклад пісня «My Friend» з групою «Take 6», «Evenin '» з Тоні Беннетом, класичний госпел «Amazing Grace» з Лондонським оркестром у рамках благодійної акції, та багато інших. У той же час продюсери Чарльза вирішують скористатися зростанням його популярності і випускають альбом «My World», записаний на якому кавер пісні Леона Рассела «Song for You» отримав премію «Ґреммі».         Поєднував елементи поп-музики, соулу та хіп-хопу, цей альбом стає приголомшливим, проте, мабуть, останнім відчайдушний стрибком Рея в бік молодої аудиторії. Інші заслуговують уваги альбоми цього періоду — «Strong Love Affair» і «Thanks for Bringing Love Around Again», останній сольний альбом Чарлза.

У 1996 році на відкритті Олімпійських ігор в Атланті Рей Чарльз виконав свою класичну пісню «Georgia On My Mind».     У цьому ж році він виступив і на інавгурації Білла Клінтона — за три роки до цього президент вручив йому Національну медаль мистецтв.

У 2000 році Чарльз був гостем на Blue's Clues в музичному фільмі, як вигаданий персонаж на ім'я G-Clef.

Також появився гостем у The Persuasions, як і його компаньйони. Чарльз записав «There It Is» під час і після зйомок з Стівом Бернсом і Трейсі Пейдж Джонсон. Після запису, Чарльз відзначив: «Це було найвеселіше що в мене було, після того як я зустрівся з президентом Рейганом у 1984».

У 2000 році Рей в своїй творчості повернувся до джазу і випустив композицію «In the Spur of the Moment», присвячену Стіву Тарру.

У травні 2002 року Римський Колізей прийняв своїх перших слухачів — після 2000-річної перерви Господарем шоу, яке проходило для захисту миру у всьому світі, став не хто інший, як Рей Чарльз. Він виконав свій класичний хіт «Georgia on My Mind». У травні 2003 року Чарлз відіграв у Лос-Анджелесі свій 10-тисячний концерт. Тобто впродовж 50 останніх років свого життя він виходив на сцену в середньому 200 раз на рік. Так продовжувалося б і далі, але підкачало здоров'я. Після операції на стегні музикант багато місяців відновлював форму. Йому довелося відмінити ряд виступів, але зовсім відмовитися від роботи він не міг — це було вище за його сили. Тому музикант продовжував готувати новий альбом, цього разу підбірку дуетів з Елтоном Джоном, Норою Джонс, Джоні Метісом та іншими вокалістами. Це останній альбом, виданий після смерті Рея у 2004, просто прийшов і узяв майже всі Ґреммі 2005 року у відповідних категоріях.

У 2003 році спонсорував мільйон доларів Університету Нью-Орлеана для розробки спеціального навчального курсу, присвяченого культурі, музиці, лінгвістиці і кулінарії афроамериканців, їх вкладу в життя сучасної Америки. Буде логічно, якщо одним із головних героїв цього курсу стане сам Рей Чарлз Робінсон. «Рей, ти вічно будеш в наших серцях!» Один з останніх публічних виступів Рея відбувся в 2003 році, під час щорічного бенкету журналістів електронних ЗМІ, який відбувався у Вашингтоні. Він виконував пісні «Georgia On My Mind» і «America the Beautiful».

Останній виступ Рея Чарльза відбувся 30 квітня 2004 року у Лос-Анджелесі. Здоров'я Рея було підірвано операцією на стегні, від якої він довго не міг поправитись — незважаючи на хворобу, він продовжував роботу над альбомом «Genius Loves Company».

Рей Чарльз помер 10 червня 2004 року об 11:35 ранку від раку печінки у своєму будинку в Беверлі Хіллз, Каліфорнія, в оточенні сім'ї та друзів. Йому було 73 роки. Похований у Inglewood Park Cemetery. За спогадами Девіда Рітца, в останні місяці Рей вже не міг ходити і майже не говорив, але кожен день приїжджав на власну студію RPM і робив свою роботу."Я не буду жити вічно", — якось сказав Рей Чарльз під час інтерв'ю. — «Розуму, щоб це зрозуміти, мені вистачає. Справа не в тому, як довго я буду жити, питання тільки — наскільки красивим буде моє життя».

На меморіальну церемонію в церкву приїхали Стіві Уандер, Бі Бі Кінг та Віллі Нельсон. Після меси  тисячі шанувальників  попрощалися з Реєм під звуки пісні «Over the Rainbow», вибраної для цього ним самим. Восени 2004 в 20-ти тисячному залі у Лос-Анджелесі пройшов великий концерт пам'яті Рея Чарльза. Свою шану співаку віддали багато відомих музикантів, виконавши найбільш знакові його пісні. Завершився концерт демонстрацією на великому екрані запис виступу самого Рея з піснею «America the Beautiful», якій глядачі аплодували стоячи. У 2005 виходить ще один посмертний альбом музиканта, «Genius & Friends», в який увійшли не випускалися раніше дуети з сучасними поп-і соул-з'їзд (Кріс Ісаак, Блайдж Мери Джейн, Рубен Стаддард, Джордж Майкл, Джон Леджент та інші). Всі музиканти були особисто обрані містером Чарльзом.

Через два місяці після його смерті вийшов його останній альбом, «Genius Loves Company». У цей альбом увійшли пісні, що виконуються Реєм спільно з іншими музикантами. Серед них такі імена, як Бі Бі Кінг, Ван Моррісон, Джеймс Тейлор, Майкл МакДональд, Елтон Джон, Бонні Райт, Нора Джонс та Джонні Матіс.Цей альбом отримав 8 престижних нагород «Ґреммі».П'ять з них присуджені самому Рею — «Найкращий Поп-вокальний альбом», «Альбом Року», «Запис Року», «Найкраще Поп Співробітництво» (пісня «Here we go again» дуетом з Норою Джонс) і «Найкраще Госпел-виконання» .

Третій посмертний альбом вийшов 2006 року і називався «Ray Sings, Basie Swings», що постав собою записаний акомпанемент спеціально запрошеного для цього в студію легендарного оркестру імені Каунта Бейсі, накладений на ретельно відреставрований вокал Рея за допомогою комп'ютерних технологій. Альбом містить у собі головні хіти Чарлза і деякі нові кавер-версії. "Це велика подія. Коли технології 21-го століття і безсмертний соул сплітаються разом, виходить результат на століття "- сказав про це альбомі Квінсі Джонс, близький друг і соратник Рея Чарльза. А Девід Рітц, біографіст Рея Чарльза, назвав цю роботу «Ймовірно, найважливішою записом Рея за весь час». Цікаво, що насправді Чарльз і Бейсі ніколи не грали разом, хоча одного разу виступали в одному залі один за одним.

У вересні 2010 компанія Concord Records, на якій в останні роки записувався Рей і яка активно займається «розкручуванням» багатої спадщини музиканта, офіційно заявила про вихід нового альбому Рея Чарлза. Новий диск називається «Rare Genius: The Undiscovered Masters» і складається з 10 принципово нових треків, ніколи не випускалися до цього. В основному це демо-записи 70-х і 80-х років, з тих чи інших причин недопрацьовані і поставлені на полицю. Як і у випадку з «Ray Sings, Basie Swings» і «Genius & Friends», вокал Чарльза ретельно очищений від фонових шумів, відреставровано та накладено на свіжозаписаний супровід спеціально запрошених до студії музикантів. Альбом вийшов 26 жовтня 2010.

 

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki Рей Чарльз

Пропонуємо переглянути і прослухати: