ARТ- територія

понеділок, 7 квітня 2025 р.

Що таке витинанка та як її зробити

Що таке витинанка та як її зробити

У відділі мистецтв бібліотеки читачі знайомилися з мистецтвом витинання. Майстриня з витинанки, учасниця багатьох виставок, Голова спілки художників Дунаєвеччини Оксана Григорівна Цимбалюк розповіла дітям про те, що таке витинанка та як її зробити.

Виявляється, що більшість учасників майстер-класу вже займалися витинанкою, адже всі коли-небудь вирізали сніжинку з паперу. Витинанка - саме так в Україні називають одне з традиційних декоративних мистецтв. Зародилося це мистецтво у Китаї, а на території України ця техніка набула популярності в середині ХІХ століття.Тоді це був спосіб прикрасити оселю вирізаними рослинними, геометричними та зооморфними орнаментами, які склеювали між собою і лаштували на стіни. В Україні спершу витинали на шкірі й тканині. Відомий всім кептар і донині, крім рясної вишивки, щедро обшивається різними вирізаними зі шкіри деталями. На Полтавщині до середини ХХ століття верхній жіночий одяг-юпка декорувався аплікаціями з оксамиту або іншої тканини. Часто це були зображення дерева життя, симетричних стилізованих галузок, декоративних елементів.

В 1960-х роках вирізали навіть із пофарбованих газет, утворюючи аналог шпалер.

Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви. Сучасні витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми прикрасами. У 20—30-ті роки їх використовували для оздоблення клубів, читалень, стіннівок і плакатів. З 60-х років витинанки експонуються на виставках, їх застосовують для оформлення поліграфічної продукції.

На свята українці виготовляли особливі витинанки: у вигляді сніжинок-зірочок, хреста, у вигляді барвінку чи постатей ангелів. Витинанка-хрест була оберегом, її чіпляли на сволок, де висіла дитяча колиска. Особливо поширеним в українській хаті було оздоблення божників та мисників. У вигляді серветок з ажурно вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, служили замість фіранок на вікнах навіть у містах у важкі для держави часи, особливо після війни. На простінках між вікнами в українській хаті висіли витинанки з зображенням "дерева життя" – символа родини, роду.

Українці вважали, що витинанка була своєрідним оберегом. Їх вішали над колискою маляти, прикрашали простір біля ікон, використовували замість фіранок на вікнах. На свята українці виготовляли особливі витинанки.

Сьогодні цю техніку використовують традиційні майстри, сучасні художники і пересічні громадяни, які все ще вирізають сніжинки.

Витинанки бувають ажурні та силуетні.

В ажурних зображення утворюється дірками в папері. Його складають вдвоє, вчетверо чи ввосьмеро. Такі роботи зазвичай симетричні: що більше разів складається папір, то більше разів візерунок повторюється, утворюючи орнаментальну текстуру. Також є техніка склеювання однакових витинанок у гирлянду.

Силуетні — зображення утворюється папером, що залишився після вирізання, здебільшого такі роботи сюжетні і несиметричні.

Ще бувають вириванки, в яких папір не вирізають, а рвуть. Такий спосіб особливо підходить дітям, які ще не опанували ножиці.

Витинанки бувають одинарні — виготовляються з одного аркуша паперу, і складні — аплікаційні з кількох аркушів, тому майже завжди багатоколірні.

Також із розповіді майстрині ми дізналися, що побачити унікальну колекцію витинанок можна лише в Могилеві-Подільському, у народному музеї побуту «Українська витинанка».

В колекції музею зберігається понад 1500 витинанок, і вона продовжує оновлюватися. Цікаво, що в музеї представлені витинанки й з інших країн, серед них – Польща, Литва та Китай. В світі таких музеїв налічується всього три. Витинанки тут є у вигляді тварин, прадавніх богів, атрибутів побуду українців, образів та інші. Цікаво, що у 2012 році українцями був створений сайт "Українська витинанка", де міститься чимало корисної та цікавої інформації про цей вид мистецтва. http://www.ukrvytynanka.com.ua/UA/

Після такого цікавого історичного та ознайомчого екскурсу діти приступили до витинання та створення фігур лелеки, дракона, вівці, лебедя, бичка, риби. Разом із майстринею розбиралися в процесі та створювали власний шедевр.

Перевага витинання в тому, що починати легко і нестрашно, а заглиблюватися і вдосконалювати свої роботи можна нескінченно. Їх можна причепити до вікна, зробити аплікацію на папері чи прилаштувати на ялинку, або склеїти в гірлянду.

Під час творіння витинанок діти співали українські пісні. Всіх учасників майстер-класу мистецтво витинання надихнуло і наснажило, адже заняття витинанкою заспокоює нерви, тренує моторику рук, вчить образно мислити – це також своєрідна арт-терапія.

Джерела:

https://texty.org.ua/articles/102500/vytynanka/

https://spadok.org.ua/narodni-promysly/ukrayinska-vytynanka

https://vinnitsa.info/article/na-vinnychchyni-u-mohylevi-podilskomu-pratsyuye-yedynyy-v-ukrayini-muzey-vytynanky

неділя, 16 лютого 2025 р.

Романтичні валентинки!

День святого Валентина, який відзначають 14 лютого, називають “Днем любові” і найбільш романтичним святом, коли за звичаєм на знак уваги близьким та рідним людям дарують валентинки – вітальні листівки у формі сердець. Разом з третьокласниками ліцею № 16 імені Володимира Козубняка ми зробили ось такі чудові валентинки у вигляді квітки. Діти опанували мистецтво оригамі та легко справились із завданням!

вівторок, 14 січня 2025 р.

Відеомандрівки "Крута архітектура"

Архітектура – це мистецтво створення чудових будівель, які приголомшують своєю красою та вражають своєю архітектурою. Кожна будівля є унікальною в своїй формі та дизайні, але є деякі особливі споруди, які відомі своїми неперевершеними деталями та вражаючою архітектурою. Запрошуємо читачів у захопливі відео-знайомства з крутою архітектурою:

"Унікальні будівлі України"

"Цікаві архітектурні споруди світу"

“ТОП -8 сучасних вражаючих будівель в світі”

https://www.youtube.com/watch?v=Tnx8r8S95_4

Цікаві факти про архітектуру, що захоплюють своєю красою будівель:

https://fact-news.com.ua/tsikavi-fakti-pro-arxitekturu-yaki-zaxoplyat-vas-krasoyu-budivel

А ці книги допоможуть ще більше взнати про мистецтво архітектури:

понеділок, 6 січня 2025 р.

Володимир Федорович Сидорук (03.01.1925 м. Ржищів – 16.01.1997 м. Ірпінь)

Сьогодні згадаємо життя і творчість чудового українського живописця Володимира Сидорука, талановитого майстра, який майже півстоліття плідно працював на ірпінській землі. Його картини охоплюють українську історію від київських князів до сьогодення, грають барвами веселки в розмаїтті квітів, заворожують погляд величчю гір, куполами храмів багатьох куточків української землі та світу.

Володимир Федорович Сидорук (03.01.1925 м. Ржищів – 16.01.1997 м. Ірпінь) – видатний український живописець, пейзажист родом зі Ржищева який проживав в Ірпені на Київщині.

Володимир Сидорук– художник зі світовим ім’ям, член Спілки художників України (1951), Заслужений художник України (1985), який входить до неофіційного списку ТОП-100 українських художників.

Володимир Федорович народився 3 січня 1925 року в селищі Ржищів, що над Дніпром Київської області. Малюванням захоплювався з дитинства, але батьки вважали це заняття несерйозним, бажали, щоб син опанував якесь корисне для життя ремесло. Однак, всупереч волі батьків, хлопець таки здійснив свої мрії. Майбутній художник навчався в Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка в Києві. Його вчителями були в Іван Хворостецький та Георгій Киянченко.

Відомий один із фактів його творчої діяльності в Ржищеві. В тринадцятирічному віці В. Сидорук зробив розпис на пілонах Ржищівської Свято-Троїцької церкви – зображення святих: княгині Ольги та князя Володимира.

З початком Другої світової війни В. Сидорук повертається до Ржищева у якому мешкав до січня 1944 року, аж до звільнення міста від німецьких окупантів. Після війни художник жив у Івано-Франківську, де завідував декоративною майстернею і одночасно працював художником-постановником музично-драматичного театру ім. І. Франка. Оформив вистави: «Украдене щастя» Івана Франка, «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. У цей період створив ряд портретів і картин на гуцульську тематику, серед яких: «Гуцулка Ксенія», «Довбуш», «Портрет Ю. Федьковича», «Вертають с полонини». Особливо захоплено Володимир Сидорук працював над образом українського письменника Марка Черемшини. У 1948-50 роках для літературно-меморіального музею Марка Черемшини в м. Снятині художник написав картини: «Марко Черемшина серед студентів Відня», «Панорама села Кобаки» та «Садиба Марка Черемшини».

З перших кроків своєї творчості художник відчував дотичність до історії. Його приваблювали легендарні події Київської Русі, звитяжна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького, героїчні подвиги українського козацтва, в яких В. Сидорук намагався відтворити внутрішню значимість подій... «Звичайно, багато часу забрало опанування конкретно-історичного матеріалу. Прочитав майже все, що написано літераторами і науковцями про той період. Переглянув багато кінофільмів, працював у архівах. Допомогли і твори Іллі Рєпіна, Олександра Мурашка, Миколи Самокиша, Михайла Дерегуса... Словом, підготовча робота була нелегка і тривала. Зате її результати відчувалися повсякчас уже при написанні картин: я відчував таку впевненість, немовби особисто був учасником тих далеких героїчних подій». Живописця приваблюють вікопомні події періоду Київської Русі, переможна боротьба українського народу на чолі з Хмельницьким. Зокрема, до 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького були написані картини: «Б. Хмельницький перед боєм під Жовтими Водами» (1969), «Хмельницький, Кривоніс, Гонта в боях під Львовом» (1977), «Б. Хмельницький в боях за Кам'янець-Подільський» (1979) та інші.

В творчій спадщині митця є картини, присвячені українському генію Тарасу Шевченку. Протягом 1940-90 років він створив понад 30 картин на шевченківську тематику, серед яких: «Малий Тарас у дяка в науці» (1963). «Земля Тараса» (1965), «Прощання з Україною» (1960, 1991), «Прощання з Дніпром і Каневом востаннє» (1969), «Т. Г. Шевченко над Дніпром у Каневі» (1971) та інші. Є у Володимира Сидорука і картини за мотивами Шевченкової поезії: «Перебендя» (1946, 1976), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1959), «Гонта в Умані» (1964) та інші.

У 1950 році митець відгукнувся на пропозицію вступити до Київського кооперативного товариства художників і оселився в місті Ірпені разом з родиною. Купив ділянку поблизу залізничного вокзалу, побудував дім і прожив тут до кінця свого життя. Ірпінь стане для художника улюбленим куточком, який він постійно буде зображувати на своїх полотнах.

Багато картин Володимир Сидорук присвятив улюбленому Києву та Ірпеню. Своє бачення цих міст він висловлював за допомогою декоративного, насиченого і одночасно витонченого живопису. Найвідоміші картини: «Київ. Річка Либідь» (1950), «Безкраї простори молодого Ірпінського лісу» (1954), «Заплава р. Ірпінь з ліліями» (1959-ті рр.), «Ірпінська пойма перед грозою» (1950-ті рр.), «Панорама Дніпра» (1959), «Дніпровські далі» (1963), «Ірпінський Дім творчості письменника. Озеро».

Ще одним захопленням художника були квіти, він писав їх багато, у різному форматі та композиції, часто це цілий квітковий пейзаж. Найбільше любив мальви: «Маки та мальви в саду» (1957), «Мальви» (1957), «Мальви на сонці» (1968 і 1975 рр.) , «Мальви» (1969) та ін.

Володимир Сидорук багато мандрував і замальовував усе побачене. Він так барвисто і натхненно малював річки, гори, села і ліси, що майже половина робіт майстра – це пейзажний гімн торжеству природи. У творчій спадщині митця збереглося тисячі пейзажів, які комплектуються тематичними серіями, які, однак, не було зафіксовано самим художником, настільки великою була їх кількість.

Володимир Сидорук любив малювати з натури. Під час творчих поїздок на Гуцульщину він дуже захопився місцевим колоритом. Наслідком цих творчих поїздок стали роботи «Гуцулка Ксеня», «Довбуш», «Портрет О.- Ю. Федьковича», «Вертають із полонини». Митець також створив серію пейзажів Вірменії, Криму, Канади. Низка картин була створена для Літературно-меморіального музею Марка Черемшини у Снятині: «Марко Черемшина серед студентів Відня», «Панорама села Кабаки» та «Садиба Марка Черемшини». Понад 30 творів виконано майстром на шевченківську тематику: «Земля Тараса» (1965), «Почаївська лавра. Сонячний день», «Почаївська лавра. Перед грозою» (1970) та ін. У 1972 році Володимир Сидорук виконав олійними фарбами в стилі мозаїки ілюстрації до поеми «Катерина».

У 1995 році відбулася масштабна виставка робіт Володимира Сидорука в «Українському домі», де було представлено 375 картин художника – в основному олійного й темперного малярства, більшістю великоформатних, багато з яких мали розмір півтора-два метри заввишки й кілька метрів по горизонталі. Наприклад, картина «Ніагарський водоспад» мала розмір 1.75х4.20 м. Цікава історія написання цієї картини. Перебуваючи в 1994 році в Канаді, Володимир Федорович відвідав з екскурсією Ніагарський водоспад. Поки друзі відпочивали в кав’ярні, він за декілька годин намалював картину, яку відразу ж хотіли купити іноземні туристи, але він не погодився – привіз в Ірпінь. Творчою особливістю майстра було малювати пейзажі з натури та великих форматів. Він був надзвичайно працездатним, мав скромну вдачу, любив рідну землю, мало дбав про славу.

У безмежному океані мистецтва маємо велику спадщину, справжній острів скарбів Володимира Федоровича Сидорука – а це біля 2 тисяч шедеврів, якими могли би гордитися, маючи у своїй колекції, найкращі музеї світу. Всього за життя створено художником понад сім тисяч творів, які знаходяться у різних музеях України, світу, державних установах та приватних колекціях, і користуються великим попитом у колекціонерів. Роботи майстра світлі й сонячні. При їх перегляді виникає відчуття казковості, надзвичайності тих реальних пейзажів або інтер’єру, що оточує нас. Тільки цю казковість треба вміти побачити – як бачив її талановитий майстер.

«Володимир Сидорук – не просто художник з великої літери, це явище, це наш геній. І не тільки Ірпеня та України, а й усього світу» – говорить про нього відомий архітектор Валерій Гуменюк.

2003 року у Ржищеві відкрито музей Володимира Сидорука та започатковано премію його імені. Київщина пишається своїм славетним уродженцем – художником Володимиром Сидоруком та зберігає пам'ять про нього.

Сьогодні триває повномасштабна війна в Україні. На жаль, біль не оминув багато українських родин. 20 квітня 2023 року на Донеччині загинув онук художника, якого звали як і його талановитого діда – Володимир Сидорук. Володимир народився 4 січня 1974 року в столиці та останні 15 років разом із родиною жив в Ірпені – у тому ж будинку, що і його дідусь – заслужений художник України. Володимир став добровольцем у перші дні – ремонтував бойову техніку, часто їздив за нею на фронт.

У галереї робіт Володимира Федоровича Сидорука пейзажі та натюрморти: казкова українська природа, блакитні дніпровські розливи та малахітові карпатські дали_ ось перелік деяких: