Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.
Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30
вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської
політики масового знищення людей.
Розстріли в урочищі розпочалися відразу після
вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися
чи не щоденно до завершення окупації міста.
Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили
майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію
назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом
для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.
Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30
вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.
Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» –
місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.
Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку
жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою
штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові
вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі,
Білій Церкві та інших містах.
Голокост – важка незагоєна рана в історії України
в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона
українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну
спільноту.
Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі
обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже
в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки
олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей
та Людмили Титової.
По війні радянський режим замовчував або
спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні
кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про
небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та
знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками.
Після відкриття й осмислення жахів Голокосту
світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються
дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у
нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до
гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий
«антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв
нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські
цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.
Ми побачили жорстокі масові вбивства рашистами
чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні,
зґвалтування. Навіть іноді мали місце намагання спалити тіла, щоб приховати
вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти.
Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл
жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі
тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців буде належно
покарано.
Історична довідка
Расова доктрина. Нацистська ідеологія засновувалася на
расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на
раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до
расової групи. Вищою, передовою вважали арійську. Вона від природи наділена
правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни,
зокрема, й українці. Євреї ж узагалі не вписувалися в нацистську расову
піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно
переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські
гори).
Друга світова війна, що була наслідком змови двох
тоталітарних режимів (нацистського та радянського) перекреслила ці наміри, але
створила умови для «остаточного розв’язання єврейського питання». Після того,
як Німеччина та її союзники окупували Польщу, Литву, Латвію, Естонію, а також
Бессарабію з Буковиною, під владою двох диктаторів опинилося 75 % європейського
єврейства (більшість із них не пережила Голокосту).
Голокост кулями в Україні. В окупованому СРСР «акції
зачисток» почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами
погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Усього в таборах і гетто Тернополя,
Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.
На території Наддніпрянської України в 20-х
числах липня айнзатцкоманда 5-ї айнзатцгрупи С розстріляла майже півтори тисячі
уманських євреїв.
У серпні 1941 року німецькі військові стратили у
Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисячі місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У
травні 1944-го тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України,
вивезли до концтабору Аушвіц. Більшість вивезених загинула в газових камерах.
Після окупації Одеси румунські військові
розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля
Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч
євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна
влада теж створила гетто й табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили
близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.
Терор в окупованій Україні знищив євреїв як
соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1
мільйон осіб. Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ),
Богданівка Одеської області – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько
20 тисяч, Кам’янець-Подільський Хмельницької області – 23,6 тисячі,
Дальник Одеської області – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного –
понад 17 тисяч жертв.
Бабин Яр. 19 вересня 1941 року війська
Вермахту ввійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли
військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив
радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в 20-х числах цього ж
місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і
провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.
28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення з
наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та
Мельникова, біля кладовищ.
«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей
29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших
воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – Сім’ї Хохлових), потім
по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського)
кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й
верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди
повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів
кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976
року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей
змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на
одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До
18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на
ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім
сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених
вирівняти дно яру.
Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька
етапів.
Перший – щоденні розстріли євреїв,
військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року.
Пік припав на 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа.
У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12
жовтня 1941 року йдеться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а
тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були
виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до
цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному
були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також
заколотники і грабіжники». Із середини жовтня у Бабиному Яру та його
околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих,
заручників, моряків Дніпровської флотилії.
Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули
члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР»
№ 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: «У Київській області боротьба проти
комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських
формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних
арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників
Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається
тільки повністю знищити цей рух».
Другий етап – кінець зими 1942 – середина
серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який
замінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні–травні 1942 року, а на
кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні –
численні жертви Бабиного Яру.
З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на
тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця
вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і
партизани, як комуністи, так й українські націоналісти.
Третій, заключний, етап регулярних
розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Яру в
серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася
евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали
замітати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.
18 серпня 1943 року до Сирецького табору
доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених
євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб
закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі з огорожі
Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла та дрова
і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на
тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і
спалювали їхні тіла. Всі ці роботи проводилися в режимі цілковитої таємності:
територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами,
але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.
До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили,
а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня
1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося не більше як двом
десяткам сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити
історію знищення трупів у Бабиному Яру.
Штандартенфюрер Пауль Блобель, який керував
стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943-му. Про це
він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я
спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько
55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був
знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів,
поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до
самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були
заметені».
У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще
розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з
міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва
увійшла Червона армія.
Виконавці злочину. Охоронні й поліційні функції для
забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії
Вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої
«української допоміжної» поліції. Разом із Вермахтом у місті з’явилися
представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від «небезпечних
елементів» і придушувати рух спротиву. «Відповідальною» за Київ була
айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб
головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь» та два батальйони поліцейського
полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи
СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.
Жертви Бабиного Яру. Головними жертвами
нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більш як половину
страчених. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи
людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів.
Серед перших жертв – військовополонені. Їх
розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу
євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків
полонених моряків Дніпровської флотилії.
У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150
ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях – у
Святошині та на Березняках.
З середини жовтня 1941 року неподалік
Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені
Павлова.
Репресій зазнали й українські націоналісти.
Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти
серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької
окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві – не
менше 600 осіб.
У жовтні 1941 року почалися арешти членів
підпільних райкомів КП(б)У. Тільки до кінця 1941-го арештували понад 50
керівників залишеного в місті підпілля. Всього ж до кінця німецької окупації
Києва загинуло близько 617 осіб.
Праведники Бабиного Яру
Порятунок євреїв у роки нацистської окупації
Європи став предметом вивчення у Державі Ізраїль. Національний інститут пам’яті
Катастрофи і Героїзму Яд Вашем 1963 року затвердив критерії для отримання
почесного звання «Праведник народів світу». Праведниками визнаються неєвреї,
які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. Всіх, хто був причетний
до порятунку, нагороджують медалями й дипломами, на їхню честь висаджують
дерева на Алеї Праведників, їм призначають довічні пенсії.
У СРСР знищення євреїв під час Другої світової
війни замовчувалося. Наслідком цього стало й те, що рятівники з цих територій
(включно з УРСР) опинилися поза практиками вшанування. На момент розпаду
Радянський Союз посідав 17-те місце серед країн, звідки походили Праведники
народів світу. Активні пошуки жителів України – рятівників євреїв розпочалися
лише з жовтня 1988 року, коли запрацювало Київське товариство єврейської
культури та його перша структура – фонд «Пам’ять Бабиного Яру». Фонд спрямував
зусилля на пошук праведників в Україні. У квітні 1989-го він затвердив звання
Праведник Бабиного Яру і Праведник України. На 1 січня 2021 року відомі
імена 2673 Праведників з України (4 місце серед країн, у яких встановлено
факти порятунку).
Праведники – це цивільні беззбройні жителі
окупованих територій. Серед них люди різних національностей – українці,
росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи
Праведників, мусимо пам’ятати, що їхні вчинки – не лише факти порятунку людей
чи цілих сімей, а й ризик власним життям, життям рідних, включно з
малолітніми дітьми або старими батьками.
Історії 190 праведників (у тому числі
православного священника Олексія Глаголєва та його родини, котрі першими з
українців отримали звання «Праведник народів світу») зібрано в Банку портретів,
розробленому в межах проєкту «Українці-рятівники. Марафон історій».
Мета цього проєкту Національного музею історії України у Другій світовій війні,
Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Українського інституту
національної пам’яті – зібрати на одному електронному ресурсі біографічні
довідки, фото, документи, відео про українців, які під час Другої світової
війни рятували євреїв, ромів та інших жертв нацизму.
Спільно з Національним історико-меморіальним
заповідником «Бабин Яр» та Посольством Ізраїлю в Україні Український інститут
національної пам’яті встановив у Бабиному Яру інформаційно-навігаційні стенди
івритом, українською, англійською мовами. Стенди містять мапу території
заповідника з позначеними на ній пам’ятниками та пам’ятними знаками й
розповідають про трагедію Бабиного Яру, сам заповідник та сучасну
меморіалізацію жертв Бабиного Яру в Україні.
На сайті Громадського комітету для вшанування
пам’яті жертв Бабиного Яру працює віртуальна виставка «Бабин Яр: пам’ять на тлі
історії». Її створено за матеріалами мультимедійної експозиції, що проходила
минулої осені в Музеї історії м. Києва до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру.
Виставка має українську та англійську версії, є
повністю інтерактивною і супроводжується відео екскурсією українською мовою.
Проект реалізовано Музеєм історії м. Києва
та Громадським комітетом «Бабин Яр» за підтримки Українського інституту
національної пам’яті та канадської благодійної ініціативи «Українсько-єврейська
зустріч».
Для створення виставки використано також
матеріали з колекцій Всеукраїнської єврейської ради і Музею «Героїзм та
Голокост», Центрального державного кінофотофоноархіву України
ім. Г.С. Пшеничного, Українського національного інформаційного
агентства «Укрінформ», Національного музею історії України, Українського центру
вивчення історії Голокосту, Центру дослідження історії та культури
східноєвропейського єврейства НаУКМА, Галузевого державного архіву Служби
безпеки України, Фундації ім. Олега Ольжича, приватних збірок.
Автор і куратор проекту – Віталій Нахманович,
провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний
секретар Громадського комітету «Бабин Яр».
Віртуальна виставка доступна за посиланням.
Переглянути матеріали виставки можна за посиланням.
Бабин Яр – Національний історико-меморіальний
заповідник.
https://babynyar.gov.ua/gallery
https://babynyar.gov.ua/education/history/
Місце трагедії, що стало символом Голокосту.
Невимовний біль всього людства і пам’ятка про ціну людського життя
Місце багатоголосої пам’яті
У вересні 1941 року Бабин Яр став одним із перших
«воріт пекла» Голокосту. За два дні понад 33 000 євреїв були розстріляні, що
стало наймасштабнішою одночасною стратою євреїв під час Другої світової війни.
Ця трагедія символізує початок Голокосту як систематичного знищення єврейського
народу нацистами.
Національний історико-меморіальний заповідник
«Бабин Яр» створений для донесення до громадян історії трагічних подій
масового знищення нацистами мешканців Києва і військовополонених у Бабиному Яру.
Менора
На цьому бронзовому меморіалі двома мовами
викарбувані слова з Біблії “Голос крові брата твого волає до мене з землі”.
Важкі, болючі, сповнені суму, але такі точні і чесні. Жива пам’ять про євреїв,
що були розстріляні в часи окупації Києва. Відкриття бронзового семісвічника,
символа єврейської культури, відбулося на 50-ту річницю трагедії Бабиного Яру в
1991 р.
Символічна Синагога “Місце для роздумів”
14 травня 2021 року на схилах Бабиного Яру
з’явилася символічна Синагога. В цей день країна вперше відзначала день пам’яті
українців, які рятували євреїв під час Другої Світової Війни. Місце обране не
випадково, схил поруч з Менорою багато років вважався місцем скорботи та
молитви. Оздоблене накшталт старовинних Синагог, що були знищені під час війни,
“місце для роздумів” відкривається наче книга для всіх, хто хоче вшанувати
пам’ять жертв трагедії
Трагедія Бабиного Яру не обмежується лише
єврейськими жертвами. Упродовж окупації тут були страчені ромські громади,
українські патріоти, військовополонені, діти, психічно хворі та представники
інших національностей і культур.
Після війни радянський режим намагався стерти
пам’ять про ці події, перетворюючи Бабин Яр на місце забудови та промислових
відходів. Це призвело до Куренівської трагедії 1961 року, коли прорив дамби
змив сотні життів, вкотре перетворивши це місце на символ знехтуваної пам’яті
та людської трагедії.
Сучасні виклики: війна та пропаганда
У 2022 та 2023 роках під час російських обстрілів
територія меморіалу Бабиного Яру зазнала значних пошкоджень. Загинули люди, які
перебували неподалік. Це підкреслює загрозу, яку тоталітарні режими становлять
для пам’яті, культури й свободи.
Місія Бабиного Яру
Сьогодні Бабин Яр є простором, що об’єднує людей
і громади. Тут пам’ять про трагедії стає потужним інструментом діалогу,
збереження історії та боротьби за справедливість. Увага приділяється кожній
спільноті і в тому числі тим, чий голос довгий час залишався нечутним.
На території заповідника працює Виставковий центр
«Жива пам’ять» в якому проходять виставки, дискусії та освітні проєкти, які
аналізують історичні уроки та їхнє значення для сучасності.
Адреса: вул. Юрія Іллєнка, 46А
Режим роботи: щоденно з 10:00 до 17:00
Вхід вільний.
Міжнародне визнання
11 грудня 2024 року під час 19-го засідання
Комітету із захисту культурних цінностей у разі збройного конфлікту, що
проходило в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, Національному історико-меморіальному
заповіднику “Бабин Яр” було надано статус посиленого захисту відповідно до
Гаазької конвенції 1954 року та її Другого протоколу 1999 року.
Пам'ятники на території Заповідника «Бабин Яр»
Докладніше: Вшанування Бабиного Яру
Пам'ятка національного значення
«Пам'ятник
радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської
армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру»
Пам'ятки місцевого значення
Пам'ятний знак «Менора»,
Пам'ятний знак розстріляним у Бабиному Яру дітям,
Пам'ятник українським остарбайтерам та жертвам
нацизму,
Дерев'яний хрест у пам'ять про розстріляних
членів ОУН та поетеси О.Теліги,
Пам'ятний знак жертвам Куренівської трагедії 1961
р,
Пам'ятник Герою України Київській підпільниці Т.
Маркус,
Дерев'яний хрест у пам'ять про розстріляних
священнослужителів за заклики до захисту Вітчизни від німецьких загарбників,
Встановлений камінь з написом: «В пам'ять про
ромів, розстріляних у Бабиному Яру»,
Встановлений камінь на ознаку спорудження
єврейського центру «Спадщина»,
Пам'ятні хрести з написом «І на цьому місці
вбивали людей в 1941 р. Господи упокой їх душі»,
Дорога скорботи (від вул. Юрія Іллєнка до
памятного знаку «Менора»).
Щойно виявлені пам'ятки
Склеп родини Качковських
Пам'ятні знаки, які відображають різні сторінки трагедії Бабиного Яру
в'язням Сирецького концтабора, встановлений в
90-ті роки на розі вулиць Дорогожицької та Парково-Сирецької,
київським футболістам — на вул. Грекова,
22-а,
пацієнтам психіатричної лікарні, розстріляним в
1941—1942 рр. — на території Кирилівської лікарні.
пам'ятний знак початку «Дороги скорботи» на
перетині вул. Юрія Іллєнка та Дорогожицької.
памятник-нагадування про Бабин Яр і його жертви
(Памятник знаходиться на перетині вулиць Кирилівської і Петропавлівської на
Подолі).
Пам'ятник Олені Телізі на
перетині вулиць О. Теліги та Ю. Іллєнка.
Інші меморіальні об'єкти
Православний храм у честь ікони Божої матері
«Всіх скорботних Радість» у Бабиному Яру.
Символична дерев'яна синагога «Місце для
роздумів» за проєктом архітектора Мануеля Херця. Зроблена в формі
книжки, що розкладається за допомогою рейок.
Аудіовізуальна інсталяція «Дзеркальне поле»
(автор ідеї та концепції — Максим Демиденко).
«Кришталева стіна плачу» (авторка — сербська
й американська художниця Марина Абрамович).
«Погляд у минуле» (на місці прориву дамби під
час куренівської трагедії)[21].
«Погляд у минуле. Дерево» (на Берестейському проспекті)
Благодійний фонд «Меморіальний центр Голокосту
«Бабин Яр» — неурядова благодійна організація, що
декларує своєю метою збереження і вивчення історії Голокосту.
Дзеркальне поле
29 вересня 2020 року було відкрито інсталяцію
«Дзеркальне поле» — сорокаметровий дзеркальний диск із високими дзеркальними
металевими колонами. Їх прострелено сотнею тисяч куль того ж калібру, від яких
загинули люди на цьому місці, з отворів щогодини лунає звук, зокрема, голоси перелічують
імена жертв Бабиного Яру. Поряд розміщені монітори на яких можна побачити та
почути історії праведників, що рятували євреїв, свідків трагічних подій та
інформацію про загиблих
Інсталяція «Погляд у минуле»
27 січня 2021 року відбулася церемонія відкриття
інсталяції «Погляд у минуле». Робота української художниці та архітекторки Анни
Камишан присвячена Міжнародному дню пам’яті жертв
Голокосту та розміщена на проспекті Перемоги являє собою два кам'яних
валуни природної обробки з поваленим деревом між ними.Поруч розміщені
фотографії німецького військового фотографа Йоганнеса Геле, який восени 1941 року зробив серію
кольорових знімків в окупованому Києві. Серед них найвідоміші фото Бабиного
Яру, зроблені одразу після масового розстрілу понад 33 тисяч євреїв 29-30
вересня 1941 року.
У березні 2021 року відкрито інсталяцію «Погляд у
минуле», присвячену 60-й річниці Куренівської трагедії. Монумент у вигляді
збільшеної вдесятеро цеглини встановлено на місці прориву дамби 3 березня 1961
року
Кристалічна стіна плачу
6 жовтня 2021 року був представлений ще один об'єкт —
«Кристалічна стіна плачу» авторства художниці-концептуалістки Марини Абрамович
Допоміжну роль можуть відіграти матеріали виставки «Українська Друга світова»,
зокрема, її стенди «Голокост. Бабин Яр та «остаточне розв’язання єврейського
питання» та «Українці – Праведники Народів Світу».
Спільно з Національним історико-меморіальним
заповідником «Бабин Яр» та Посольством Ізраїлю в Україні Український інститут
національної пам’яті встановив у Бабиному Яру інформаційно-навігаційні стенди
івритом, українською, англійською мовами. Стенди містять мапу території
заповідника з позначеними на ній пам’ятниками та пам’ятними знаками й
розповідають про трагедію Бабиного Яру, сам заповідник та сучасну
меморіалізацію жертв Бабиного Яру в Україні.
Джерела:
https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-dabyn-yar-pamiat-na-tli-istorii
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80_%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83_%C2%AB%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D0%BD_%D0%AF%D1%80%C2%BB
Немає коментарів:
Дописати коментар