День українського кіно
Щорічно у другу суботу вересня в Україні відзначається День українського кіно. Свято було започатковано указом Президента України від 12 січня 1996 року і призначено на другу суботу вересня.
Історія українського кінематографу
Історія українського кінематографу починається з 1893 року. Йосип Тимченко, механік Одеського університету, зібрав перший у світі апарат, що вмів знімати та відтворювати кіно (знаменитий винахід братів Люм’єр з’явився на два роки пізніше). Тоді кінематограф називали «рухомою фотографією». Перший в Україні сеанс кіно відбувся 2 грудня 1896 року в Харківському оперному театрі, сучасній обласній філармонії. На сеансі було показано декілька короткометражних стрічок, відзнятих у Харкові українським фотографом та першим оператором хроніко-документальних фільмів Альфредом Федецьким. Відтоді по Україні у містах Дніпро (тодішньому Катеринославі), Київ та Одеса почали з’являтися невеликі кіностудії, які знімали перші водевілі, комедії та драми.
У серпні 1918 року з'являється наказ Павла Скоропадського про українізацію кіно. На виконання цього указу була створена перша українська державна організація в галузі кіно — кінокомпанія «Українфільм». У часи окупації України СРСР факт існування студії «Українфільм» у 1918—1919 роках приховувався, а українські кіноісторики вперше дізналися більше про неї лише після проголошення незалежності України в 1991 році та відкриття доступу до закритих архівів.
На базі «Українфільм» почали розроблятися постановки фільмів «Брехня», «Чорна пантера» за Володимиром Винниченком, а також «Вітер з півночі», «Кармелюк», «Чорна рада». Внаслідок недовготривалості існування УНР, «Українфільм» проіснував лише рік з серпня 1918 по серпень 1919 року.
Справжній прорив у кіно відбувся на початку XX ст. із виходом фільмів Олександра Довженка «Звенигора», «Арсенал» та «Земля» (1928-1930). А у 1930-ті роки вперше з’явився звук у стрічках Івана Кавалерідзе «Коліївщина», «Прометей» та «Наталка Полтавка» (1933-1936).
13 березня 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), організацію, яка монопольно очолила кіновиробництво, кінодистриб'юцію, кінофікацію, кінопресу та кіноосвіту в Українській РСР. Після цього почалася нова сторінка історії українського кінематографа. ВУФКУ вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а з 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі.
Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»). В той самий час до Української РСР приїхав працювати Дзиґа Вертов та поставив тут авангардні документальні фільми («Людина з кіноапаратом», «Ентузіазм: Симфонія Донбасу»).
Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми Олександра Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».
1930 року в УРСР з'явився перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Ентузіазм: Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О. Соловйова «Фронт». У листопаді 1930 року ВУФКУ реорганізовано в «Українафільм», підпорядковане «Союзкіно».
Стрічка Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971 р.) опинилася під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968 р.) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971 р.), який тріумфально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.
Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавилон XX», 1979 р.), а суттєві елементи поетичного кіно з'являються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971 р.) і «Як гартувалася сталь» (1973 р.).
У 1970-80-ті роки справжній розквіт переживало українське неігрове кіно. Київська кіностудія науково-популярних фільмів зняла величезну кількість стрічок, серед яких зустрічалися справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини?», «Сім кроків за обрій» режисера Фелікса Соболєва та ін.).
Надзвичайно успішним був цей період і для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки…»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила» та ін.), Леоніда Зарубіна («Солом'яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країни.
70 років українське кіно було частиною радянського. У ці часи кіновиробництво на території УРСР пережило кілька хвиль розквіту: в часи ВУФКУ в 1920-х та «українського поетичного кіно» 1960-х.
На початку 90-х українське телебачення розпочало активно знімати телесеріали, зокрема популярність мали «Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма. На рубежі 2000-х р. величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гоффмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. Богдан Ступка стає «головним гетьманом українського екрану» — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000 р.) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001 р.). 2006 року відбулася також прем'єра першого українського трилера «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук). У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова.
В 1990-2000-х українські фільми практично не виробляються й не виходять в кінопрокат.
Сьогодні українське кіно потроху набирає оберти. Деякі з кінострічок було висунуто на номінацію премії «Оскар».
Стрічка "Плем'я" (2014):
Стала першим українським фільмом, що вийшов у широкий прокат у багатьох країнах, здобувши численні нагороди на міжнародних фестивалях, включаючи Європейський кіноприз та призи Каннського кінофестивалю.
У ніч з 10 на 11 березня 2024 року під час 96-ї церемонії нагородження Американської кіноакадемії в Лос-Анджелесі український фільм "20 днів у Маріуполі" режисера Мстислава Чернова отримав Оскар у категорії "Найкращий документальний фільм". Це перший Оскар в історії України. І отримали його за стрічку про жахіття в Маріуполі, який оточили і обстрілювали росіяни.
Джерела:
https://daytoday.ua/10-tsikavykh-faktiv-pro-kino/
https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/2080510-rozvitok-ukrainskogo-kino-infografika.html
Визначні дати з історії українського кіно:
Перші кінозйомки
1893
рік
Йосип Тимченко ще до братів Люм'єр сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Фактично він вважається першовідкривачем кіно.
1896
рік
Альфред Федецький зняв хронікальні сюжети (перша українська кінозйомка), а потім влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. Тоді ж у Львові стартували кіносеанси французьких фільмів.
1900-ті роки
До революції займалися екранізацією відомих вистав: «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник». Також з’явилися історичні стрічки. Найвідоміша акторка того часу – Віра Холодна.
Розвиток німого кіно в Україні
1925
рік
Відбувся вихід фільму під назвою «Броненосець „Потьомкін“», який визнають одним із найкращих у світі.
1928
рік
Розпочала діяльність Київська кінофабрика, тоді одна з найбільших у світі. У майбутньому – це Київська кіностудія імені Олександра Довженка.
Варто відзначити діяльність режисера Олександра Довженка: він зняв такі фільми як «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Остання зазначена картина визнана як одна з 12 найкращих картин усіх часів і народів.
Звукове кіно в Україні
1930
рік
«Симфонія Донбасу» - перший звуковий фільм України від режисера Дзиги Вертова.
1944
рік
Прем’єра фільму «Райдуга» з Наталією Ужвій в головній ролі, який здобув низку нагород.
1958
рік
Картину Олександра Довженка «Земля» визнали однією з найкращих на Всесвітній виставці в Брюсселі.
1961
рік
Прем’єра комедійної стрічки «За двома зайцями», у головних ролях знялися Олег Борисов, Маргарита Криницина.
Українське поетичне кіно
Українське поетичне кіно представляють режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Микола Мащенко, Леонід Осика, а також актори Іван Миколайчук, Гнат Юра, Богдан Ступка та ін.
1964
рік
Прем’єра «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Фільм отримав світове визнання (нагороди Аргентини, Італії, Греції).
1965
рік
Відбувся режисерський дебют Юрія Іллєнка, Івана Драча – «Криниця для спраглих».
1971
рік
Прем’єра фільму «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, в якому дебютує Богдан Ступка. Стрічка отримала золоту медаль Міжнародного Московського кінофестивалю.
1973
рік
Леонід Биков зняв фільм «У бій ідуть лише „старики“».
Українське кіно в період «застою»
У цей час на українських кіностудіях зняли відомі фільми: «Д'Артан'ян і три мушкетери», «Пригоди Електроніка», «Місце зустрічі змінити не можна», «Чарівники» та ін.
Українські анімаційні фільми
1967
рік
Трансляція відомої серії мультиплікаційних фільмів «Козаки».
Розквіт анімаційних фільмів: «Пригоди капітана Врунгеля», «Солом’яний бичок» та ін.
Український кінематограф під час перебудови
1990
рік
Вихід фільму Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона», який здобув нагороду Каннського кінофестивалю. Сценарист – Сергій Параджанов.
Сучасний кінематограф
1990-ті роки
Відбулося зародження українського телесеріалу. Один із перших – «Пастка» за участі Богдана Ступки, Ольги Сумської, Анатолія Хостікоєва. Найпопулярніші серіали в Україні: «Роксолана», «Острів кохання».
2003
рік
Український мультфільм «Йшов трамвай дев'ятий номер» здобув нагороду «Срібний ведмідь» Берлінського кінофестивалю.
2005
рік
Здобуття першої для незалежної України «Золотої пальмової гілки» на Каннському міжнародному кінофестивалі. Її отримав Ігор Стрембіцький за короткометражний фільм «Подорожні».
2006
рік
Прем’єра першого українського трилера «Штольня».
2014
рік
Прем’єра «Плем’я», першої у світі стрічки без слів (лише мова жестів), режисера Мирослава Слабошпицького. Фільм став найтитулованішим в Україні.
2017 рік
Прем’єра фентезі-стрічки «Сторожова застава».
2024 рік
Під час 96-ї церемонії нагородження Американської кіноакадемії в Лос-Анджелесі український фільм "20 днів у Маріуполі" режисера Мстислава Чернова отримав Оскар у категорії "Найкращий документальний фільм"
Українські фільми, які варто подивитися:
Кіборги, 2017
Памфір, 2022
Поводир, 2014
Гніздо горлиці, 2016
І будуть люди (серіал), 2020
Мої думки тихі, 2019
Я працюю на цвинтарі, 2021
Червоний, 2017
Висота 307,5 , 2019
Довбуш, 2023
"20
днів у Маріуполі", 2023
Список 100 найкращих фільмів в
історії українського кіно:
У День українського кіно в прокат вийдуть фільми
«Медовий місяць»
і
«Малевич»
11 вересня, до Дня українського кіно, в прокат вийдуть дві стрічки: трилер «Медовий місяць» і біографічна драма «Малевич».
«Медовий місяць» — український романтичний трилер Жанни Озірної про перші дні повномасштабного вторгнення. Дія фільму відбувається у маленькому містечку поблизу Києва. Головні герої Тарас і Оля, після вечірки з друзями, проводять першу ніч у своїй новій квартирі. На світанку їхнє життя незворотньо змінюється. Вони не встигають виїхати вчасно, а під будинком вже з’являються окупанти. Пара опиняється у пастці власної квартирі — без електрики, води та зв’язку. Протягом п’яти днів між ними зникає все зайве — лишається тільки правда про них самих та безодня справжньої близькості між двома людьми.
Режисерка так розповідала про свою стрічку: «Це історія мого знайомого, який живе у передмісті Києва. Зрештою, це історія багатьох наших знайомих, а для когось — і особиста. Кіно стало моїм способом відновлення зв’язку з новою реальністю і, сподіваюся, початком процесу зцілення та позбавлення тягара провини. Я відчула потребу адаптувати цю історію до того, як особисто я проживаю цю війну — до викликів, з якими зараз стикається моє покоління, і до виборів, які ми змушені робити. До переосмислення життєвої системи цінностей».
Світова прем’єра стрічки відбулася на Венеційському кінофестивалі. Фільм уже здійснив велику подорож навколо світу. Його показали на фестивалях у більш, ніж 10-ти країнах: Італія, Франція, Німеччина, Бельгія, Грузія, Греція, Люксембург, Болгарія, Канада, США. Він отримав Гран-Прі на кінофестивалях «Молодість» у Києві, Sofia International Film Festival (Болгарія) та Arras Film Festival (Франція), а також приз журі кінокритиків на European Film Festival
Palić (Сербія).
До виходу «Медового місяця» в прокат у Києві, в галереї «Кузня», відкрився виставковий проєкт Дмитра Красного та Максима-Стефана «Що за сяйво в безмісячну ніч?» з порцеляновими творами, показаними у трилері.
https://www.youtube.com/watch?v=wXM_p-e-Jqw&t=3s
Медовий місяць. Офіційний трейлер
«Малевич» — біографічний фільм Дар’ї Онищенко про життя і творчість українського художника-авангардиста Казимира Малевича (копродукція України, Сербії, Італії та Швейцарії). Головну роль зіграв Віталій Ажнов.
Продюсерка та співсценаристка проєкту Анна Паленчук так розповідає про стрічку: «Малевич — геніальний художник, усе своє життя я захоплювалася його творчістю. Одного разу, приблизно 6 років тому, я була в Стокгольмі, де в Музеї сучасного мистецтва побачила його картину: вона була підписана “Казимир Малевич — російський авангардний художник”. Мене це обурило, адже у багатьох джерелах він досі значиться як російський художник-авангардист, попри те, що народився в Києві, писав і говорив українською мовою та провів дитинство, юнацькі роки та частину професійного життя в Україні. Я розказала про це Дар’ї і ми вирішили, що зробивши фільм про Малевича, зможемо розказати світу про його українське коріння. Це особливо актуально зараз, адже ми маємо повернути з росії українську культурну спадщину та українські геніальні імена, очистивши їх вид імперського наративу».
За задумом режисерки, «Малевич» не має на меті розповісти вичерпну біографію художника. Події фільму розгортаються на етапі розквіту творчості Казимира Малевича й охоплюють ті періоди з життя митця, які є особливо актуальними в контексті російсько-української війни. Так особливу увагу приділили відтворенню його картини періоду Голодомору в зруйнованих російською армією селах Київщини. Важливою є і структура фільму, який складається з чотирьох квадратів — чотирьох частин, кожна з яких розповідає про певний епізод з життя Малевича.
Дар’я Онищенко так розповідає про свою стрічку: «В нашому фільмі багато фактів з біографії Малевича, багато епізодів передані дуже реалістично. Але ми об’єднували деякі історичні періоди, бо показати все його життя послідовно рік за роком було б просто неможливо, а пропустити багато чого важливого теж не хотілось. Наш Малевич вийшов дуже молодий, сповнений сил і енергії, навіть в найважчі часи Голодомору і сталінських репресій. Він бореться і вірить в свою ідею. Я думаю, що ця внутрішня сила і була в справжньому Казимирі Малевичі. Він був дуже харизматичний, з гумором, дуже сміливий і притягував до себе людей, як магніт. Саме таким його згадують сучасники. Він не боявся провокувати, дивувати, інколи це нагадувало епатаж. Але це було характерно для авангардистів і Малевич швидко зробив собі славу в середовищі митців. Я думаю, ця відкритість до нового, якесь майже візіонерське бачення життя, — це дуже важлива частина філософії Малевича — він новатор, а такі людини завжди готові до того, що більшість людей навколо їх не зрозуміє. І попри це вони залишаються вірними своєму баченню, своїй ідеї — ламають стереотипи, інколи ризикуючи усім. Мені здається, що нашому Малевичу вдалось передати на екрані саме ці риси художника».
https://www.youtube.com/watch?v=yqnaUU5cCGc
МАЛЕВИЧ | ФІНАЛЬНИЙ ТРЕЙЛЕР | У КІНО З 11 ВЕРЕСНЯ 2025
Немає коментарів:
Дописати коментар