ARТ- територія: вересня 2025

1894, 10 вересня у селі Сосниця на Чернігівщині, у селянській родині народився Олександр Довженко – видатний український кінематографіст, один з «батьків» українського кіно.

Олександра Довженка називають українським Леонардо да Вінчі. Довженко був першовідкривачем жанру кіноповісті.

Народився 10 вересня 1894 в с. В’юнище на Чернігівщині у селянській родині. Його батьки були неписьменними селянами. Рід Довженків мав давнє чумацьке коріння. Родина була незаможною та багатодітною. Однак більшість з 14 дітей померла у юному віці, тому своє дитинство Довженко описував «повним плачу та похорону». До поважного віку дожили тільки він і сестра Поліна.

Олександр Довженко - студент Глухівського вчительського інституту. 1911 рік. Фото: uk.wikipedia.org

Навчався у Сосницькій початковій школі. У 1911 році Олександр вступив у Глухівський вчительський інститут, в якому з його слів, готували «вчителів-обрусителів». У 1914 направляється у Хорошівське вище початкове училище на Житомирщині, де через брак кадрів, викладав природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання. «Загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання», – згадував Довженко.

Після закінчення інституту в 1914 учителював у Житомирі, Києві.

У 1917 вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет, де здобув вищу освіту на економічному факультеті (нині Київський національний економічний університет). Довженко вступив туди лише тому, що його атестат не давав можливості вступати до інших вищих навчальних закладів, і це був засіб здобути хоча б якусь вищу освіту. Вчився погано, бракувало часу та старанності.

Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. За це у 1919 засудили його до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували.

У 1920р. приєднався до КП(б)У, з якої згодом був виключений.

У 1921р. його направили за кордон на дипломатичну службу (Варшава, Париж, Лондон).У 1922-1923 рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УСРР у Німеччині.

У 1922-23 роках Олександр Довженко вивчав образотворче мистецтво у приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Гекеля. Влітку 1923 року повертається до Харкова, де почав розвивати кар’єру художника-графіка. Був відомим харківським карикатуристом та ілюстратором. Співпрацював з мистецько-літературним об’єднанням «Гарт», а після його розформування, став співзасновником ВАПЛІТЕ разом з такими митцями, як Микола Хвильовий, Аркадій Любченко, Микола Яловий тощо.

Олександр Довженко, Кость Гордієнко, Микола Хвильовий в редакції журналу«Всесвіт». Харків. 1925 рік.
Фото: uk.wikipedia.org

Згодом через ВАПЛІТЕ зближується з ВУФКУ, але у Харкові у той час єдиним драматичним мистецтвом був театр, а Довженка театр не цікавив.

З 1925 року – стажист по агітфільму «Червона Армія».

У 1926 році Довженко перебирається в Одесу, разом з Юрієм Яновським працює режисером на кінофабриці, починає працювати на місцевій кіностудії Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) над скетч-комедію «Вася-реформатор» з оператором Йозефом Роною. Однак першим дебютним фільмом стала комедія «Ягідка кохання». Того ж року виходить його шпигунський фільм «Сумка дипкур’єра».

На межі 1929-30 років Олександр Довженко знімає три фільми – «Звенигора», «Арсенал» та «Земля», які принесли йому славу світового кінематографіста. Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

У фільмі «Звенигора» Довженко через пригодницьку призму пошуку скарбів розповідає історію українського народу, починаючи зі скіфів і завершуючи подіями Української Революції.

А у стрічці «Арсенал» Довженко робить першу ідеологічну поступку. Бувши учасником придушення більшовицького заколоту на заводі «Арсенал», він знімає глорифікаційне кіно про більшовиків-заколотників.

В кіно «Земля» Довженко показує, що колективізація села неодмінно призводить до конфлікту людини та природи.

У 1930р. одружився з акторкою Юлією Солнцевою.

Він створив «Землю» (1932) і повіз показувати фільм в Європу, у 1958 році кінокритика назвали “Землю” одним з 12 найкращих фільмів всіх часів і народів.

Попри те, що Довженко став всесвітньо відомим режисером, радянська пропаганда клеймила його буржуазним націоналістом. Щоб уникнути репресій 1930-х років, Довженко перебирається в Москву, де його бере під свою «опіку» Сталін. В обмін на порятунок, Довженко знімає відверто пропагандистські стрічки: «Щорс» – байопік про відомого більшовицького командира, а також «Аероград» та «Іван».«Іван» — найспірніший фільм Довженка (на тему індустріалізації, яку запропонувало йому керівництво «Українафільм»), який відняв у нього більше року життя.Також Довженко знімав пропагандистські документальні стрічки про окупацію радянськими військами Галичини та Буковини.

Олександр Довженко на зйомках фільму «Іван»

. 1932 рік. Фото: uk.wikipedia.org

У 1933р. переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід.

У 1935р. нагороджують орденом Леніна.

На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия». З початком німецько-радянської війни, Олександр Довженко став одним з воєнних документалістів, знімаючи стрічки «Битва за нашу радянську Україну» та «Перемога на Правобережжі». Саме Довженко ініціював створення радянського ордену Богдана Хмельницького.

У 1943 році Довженко написав сценарій до фільму «Україна в огні», який правдиво висвітлював події початку німецько-радянської війни. Сценарій розкритикувало вище партійне керівництво та особисто Сталін. Довженко був дивом не засуджений чи страчений. Однак він назавжди потрапив в опалу до радянського керівництва.

Після Другої світової, Олександр Довженко потрапив до «вавилонського полону». Його не репресували та не відправляли в табори. Однак йому не давали знімати кіно. Довженко виношував низку творчих планів, як то фільм про відкриття Антарктиди та будівництво Каховської ГЕС.

До останніх днів жив в Москві, працював на «Мосфільмі».

У післявоєнні роки він створив унікальний жанр «кіноповість», де кінематографічні прийоми поєднанні з літературним текстом. Написавши в такому жанрі автобіографічну історію «Зачарована Десна» та воєнну драму «Україна в огні».

25 листопада 1956р. помер у Москві, де його і поховали. Це був перший знімальний день фільму “Поема про море”. Його нереалізовані проєкти втілила у життя його дружина, муза та соратниця Юлія Солнцева.