Тарас Шевченко - художник слова та пензля

Тарас Шевченко - відомий у світі, в першу чергу, як митець слова. Однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Та найперше його постать можна окреслити як борця, який став символом української нації. У його творчості поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка живопис став потребою, вираженням його творчого духу.

Тарас Шевченко, як художник, займає чільне місце в українському образотворчому мистецтві. Він став першим художником, який проклав новий реалістичний напрям, і став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Тарас Григорович був одним з найталановитіших майстрів офорту того часу та прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. У його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів; любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій - «сім’ї вольній, новій».

Тарас Шевченко. "В Решетилівці", 1845 р.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл… Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях… Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника.

1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.

Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

Тарас Шевченко. "Почаївська лавра з півдня", 1843 р.

У 1843-1844 роках Шевченко працює над серією офортів «Мальовнича Україна», самостійно вивчаючи техніку гравіювання. Повернувшись у 1845 році після закінчення Академії в Україну, Шевченко працював художником в Археографічній комісії аж до свого арешту. На засланні поетові забороняли писати та малювати, але завдяки допомозі та сприянню місцевої прогресивно налаштованої інтелігенції він зміг протягом усіх десяти років напівлегально займатися творчістю.

Тарас Шевченко. «Спіпий», 1843

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Тарас Шевченко."Портрет Пантелеймона Куліша", 1843-47 рр.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Коли його ім’я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину «Катерина», поклавши початок своїй українській колекції.

"Катерина".Час створення: 1842. Техніка: олія. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка

Останні роки життя Тараса Григоровича, вже після звільнення, були відзначені найбільшими досягненнями не тільки в поезії, але й у живописі та графіці. У вересні 1860 року Академія мистецтв удостоїла Шевченка звання академіка гравюри.

"Місячна ніч на Косаралі"

1848-1849. Папір, акварель. 15×29,2.

Один з малюнків, який після успішного завершення Аральської експедиції Шевченко подарував командиру Окремого Оренбурзького корпусу, оренбурзькому генерал-губернатору В. Обручеву. Неповторний нічний пейзаж косаральської землі. Біля піщаної коси непорушно застигли шхуни, поставлені на зимівлю. На березі — перевернуті човни і якір. Маленький собачка дивиться на повний місяць, що видніється з-за хмар. Його сяйво ніби позолотило спокійну поверхню води, місячна доріжка простяглася від берега до неба.

Зараз його роботи, крім автобіографічного, мають ще й історичне та етнографічне значення. Прекрасно виконані малюнки окреслюють художні смаки та прагнення Шевченка, і є немовби паралеллю до його віршів, служачи ілюстраціями до життя поета.

"Аскольдова могила"

Праворуч під зображенням напис: Рисовалъ Михаилъ Сажинъ. У квітні 1846 року, оселившись у Києві після повернення з Седнева, Шевченко, як згадує Олександр Чужбинський, “задумав змалювати усі визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів і цікаві околиці”. Мистецтвознавці справедливо заперечують авторство Сажина. За композицією, освітленням, манерою відтворення окремих деталей і зображення дерев це — малюнок Шевченка.

Вірогідно, що Аскольдова могила привернула увагу художника не лише як історично-архітектурна пам’ятка, а й як місце, овіяне переказами і легендами. Місцевість, відому ще з доби Київської Русі як Угорське урочище, а згодом — Хрести, кияни завжди вважали священною. У центрі композиції — кам’яна церква-ротонда з круглим периптером, зведена 1810 року архітектором Андрієм Меленським у стилі ампір. У підвалі храму була стародавня гробниця, де поховано князя Аскольда, якого, як і його брата Діра, підступно вбив у 882 році новгородський князь Олег. Навколо храму цвинтар-некрополь, де ховали київську аристократію. Заслуговує на увагу й те, що тут пізніше поховано відомого збирача української старовини, знайомого Тараса Шевченка і пристрасного поціновувача його спадщини Василя Тарновського. Колорит акварелі багатий відтінками, але спокійний. Особливо виразно передано як стан природи, так і настрій зображених персонажів. Завдяки тонким світлотіньовим нюансам Шевченко досяг значної експресивності в зображенні краєвиду.

Життєвість, реалізм, енергетика, талант і велич видно в живописних творах художника. Збереглося 835 малюнків і картин Тараса Григоровича Шевченка, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві, виконаних російськими та зарубіжними гравера, а також в копіях, які були виготовлені художниками ще за життя Шевченка. Крім того, існують відомості про 278 загублених і до сих пір не знайдених роботах Шевченко.

"Укріплення Іргизкала"

Художник виконав малюнок під час перебування Аральської експедиції в укріпленні Іргизкала. Про це свідчить рапорт О. Бутакова командиру Окремого Оренбурзького корпусу 2-го лінійного батальйону. Про укріплення Т. Шевченко розповідає в повісті “Близнецы”: “Никогда не забуду того грустного впечатления, какое произвел на меня вид зтого укрепления… Представьте себе на сером фоне кучку серых мазанок с камышовыми кровлями, обнесенную земляным валом… оно издали больше похоже на загоны или кошары, чем на жилище людей”. На малюнку художник відтворив частину транспортного табору, що розташувався на правому березі річки Іргизу.

"Сон бабусі і онучки". Копія з малюнка К.П. Брюллова.[1839 – 1840, не пізніше за жовтень. С.-Петербург).Папір, акварель. 21,9 ? 27,6 см

Національний музей Тараса Шевченка, № г-800.

Десятки полотен зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка. У його фондах є цінні експонати, що належать руці майстра, а це близько двохсот робіт: портрети, пейзажі, жанрові роботи в техніці акварелі, сепії, офорту, масляного живопису.

В мистецькій залі відкрита виставка "Шевченко очима дітей"

учнів ХДШО та ДПМ